Перейшовши на тренерську роботу, спочатку працював у місцевих клубах «Локомотив» і «НТУ ХПІ», а з 2007 року він один з наставників команди «БМК», з якою двічі ставав чемпіоном України і ще двічі – срібним призером.

Почав грати у далекому 1969‑му
– Сергію Борисовичу, як давно водне поло стало частиною вашого життя?
– У спорті я з самого дитинства. Спочатку займався футболом, тенісом, потім плаванням. А в далекому вже 1969 році серйозно захопився водним поло. Поруч з моїм будинком був популярний у ті часи харківський стадіон «Динамо», і саме в динамівському басейні я й почав грати у водне поло.
– У якій харківській школі ви вчилися?
– У загальноосвітній № 109 з французьким ухилом. До речі, згодом це мені знадобилося, коли ми грали у Франції. Вже за тиждень перебування в цій країні міг непогано спілкуватися з місцевими мешканцями.
– Хто був вашим першим тренером у секції водного поло?
– Найпершими тренерами стали Євген Давидович Смеркус, який і зараз працює на благо цього виду спорту, та Давид Зіновійович Смагоринський. Саме у них ми, тоді ще школярі, вчилися азам водного поло. Заняття проводилися щодня після школи, а взагалі проблем з водою тоді не було – хочеш, хоч цілий день плавай і кидай по воротах.
– Басейн «Динамо» був під відкритим небом?
– Так, це була унікальна споруда, і його дуже любили в Харкові. Навіть взимку він не припиняв працювати, адже в чашу басейна подавалася тепла вода. Дуже прикро, що вже майже два десятиліття цей басейн не працює, та взагалі зараз він перетворився на знімальний майданчик.

У юнацькій першості Радянського Союзу  доходили до фіналу
– Сергію Борисовичу, хто з колишніх напарників по тій юнацькій команді, крім вас, став згодом професійним спортсменом або тренером?
– Більш ніж половина – це точно. Зокрема: Юрій Дроздін (він вивів збірну України на Олімпіаду в 1996 році); Сергій Колточихін – перший головний тренер харківського «БМК» (двічі приводив команду до срібних медалей ЧУ); Олександр Галкін (грав свого часу у ЦСК ВМФ, а нині працює в московському клубі «Штурм»); суддя міжнародної категорії Олександр Лавришин, який, на жаль, вже пішов із життя, а також цілий ряд інших гравців, що залишилися в подальшому в спорті.
– Яких результатів досягла ваша команда?
– У юнацькій першості Радянського Союзу ми доходили до фіналу й посіли в ньому четверте місце. У 1971 році ставали переможцями турніру Центральної ради «Динамо» в Туапсе. Трохи пізніше кістяк цієї команди став основою харківського «Динамо», яке виступало в першій лізі вже серед дорослих клубів. А коли в 1976 році «Динамо» припинило своє існування, багато хто з нас перейшов у харківський «Локомотив», який тренував Віктор Васильович Жихарєв. Тоді ми вже грали у вищій лізі чемпіонату СРСР. До речі, тоді разом зі мною виступав нинішній тренер жіночого клубу «Харків’янка» та збірної України Микола Слюсаренко. Найвищим нашим досягненням було шосте місце в чемпіонаті та третє в Кубку країни в 1977 році. Саме за участь у фінальному турнірі Кубка СРСР всі ми отримали звання майстрів спорту. На жаль, через хворобу мені довелося завершити кар’єру гравця у 23 роки, і я перейшов на тренерську роботу.

Кінець 90‑х згадувати не хочеться
– Спочатку працювали з дітьми?
– Так. Це були команди ДЮСШ‑2, ДЮСШ‑13 та ШВСМ. А з дорослими почав працювати в «Локомотиві». Після його розвалу понад десять років тренував «НТУ ХПІ», поки у місті не було створено найтитулованіший на сьогодні харківський клуб – «БМК».
– Були за цей період важкі часи?
– Особливо складно було наприкінці дев’яностих і початку двотисячних років. Тренуватися тоді можна було тільки раз на тиждень по неділях, отже можете собі уявити, який це був рівень. Добре, що ті роки залишилися позаду, про них і згадувати не дуже хочеться. А головне – нам вдалося зберегти для Харкова водне поло.
– Хтось із ваших вихованців зараз грає в БМК?
– Звичайно ж. Це нинішній капітан «БМК» Олександр Венгер – він зі мною разом вже більш ніж десять років. Геннадій Зайцев виїжджав до Саудівської Аравії в клуб, який тренував Сергій Колточихін, і там вони ставали чемпіонами країни. Потім обидва повернулися до Харкова, коли створювався «БМК». Перший як гравець, другий – головним тренером. Владислав Сословський з тієї ж плеяди. З «НТУ ХПІ» він поїхав в маріупольський «Іллічівець», потім до Туреччини, а повернувшись в Україну, пограв за ВК «Севастополь» і тепер виступає за «БМК».
– Як і у кого виникла ідея створення клубу «БМК»?
– Ідея створення нашого клубу належить Геннадію Зайцеву. Повернувшись із Саудівської Аравії, він влаштувався на роботу на Безлюдівський м’ясокомбінат, генеральним директором якого є його давній знайомий – Михайло Гурамович Джимшиашвілі (нинішній президент клубу «БМК»). Тоді, враховуючи традиції харківського водного поло, було вирішено не просто створити команду, а поставити перед нею завдання боротися за найвищі місця чемпіонату України. У липні 2007 року в Харкові було зібрано всіх досвідчених і перспективних молодих ватерполістів, яких було заявлено за «БМК» для участі в чемпіонаті країни. Серед них був і нинішній головний тренер команди Юрій Безвесільний. У перші два сезони ми завойовували срібні медалі, а два останніх чемпіонати виграли в напруженому суперництві з маріупольським «Іллічівцем».

«Мрію, щоб більше часу на воді проводили наші діти та онуки»
– У вашій родині ще є спортсмени?
– Ні, у них інші інтереси. Дружина Тетяна – модельєр-конструктор спортивного одягу, син Сергій добре розбирається в комп’ютерах, дочка Олена працює в банку, а Катя – в інституті. Хоча плавати все вміють з дитинства. А ось трирічний онук, син Сергія, я сподіваюся, продовжить династію ватерполістів.
–  Які плани попереду, чого ще хочеться досягти в спорті?
– Хотілося б, щоб у місті побудували басейн для водного поло, щоб там були всі умови для занять і зручні трибуни для глядачів. Хочеться вдало виступати в чемпіонатах України та європейських кубкових турнірах, підніматися в рейтингу найсильніших команд Європи все вище й вище. Щоб була стабільність у клубі, а хлопці постійно підвищували свою майстерність, завойовуючи для нашого міста чергові трофеї. Ну і, звичайно мрію, щоб більше часу на воді проводили наші діти та онуки, які в подальшому також продовжуватимуть славетні традиції харківського водного поло.

http://slk.kh.ua/view_post.php?id=8261