Skip to content
logo
Водне поло в Україні    Наша адреса: waterpoloinfo@i.ua
 
No to Racism
No to Rashyzm
Advertisement
Advertisement
Advertisement
Главная arrow Iнтерв'ю arrow Євген Наумчик: «У Новаках ми попали в справжню ватерпольну казку»
Євген Наумчик: «У Новаках ми попали в справжню ватерпольну казку» Версия для печати Отправить на e-mail
19.04.2017
 naumchik_evgen_.jpg    Cтарший тренер відділення водного поло Львівського училища фізичної культури (директор – Степан Родак), заслужений тренер України Євген Наумчик поділився із прес-службою ВК «Динамо» (Львів) своїми враженнями від виступу команди ЛУФК U-15 на традиційному, уже п’ятому за ліком міжнародному юнацькому турнірі присвяченому п’амяті Сергія Харіна, який у Світле Христове Воскресіння завершився у словацькому місті Новаки.

 

– Враження від турніру загалом тільки позитивні, у Новаках ми попали, коли можна так сказати, в справжню ватерпольну казку, – почав свою розповідь Євген Георгійович. – Думаю, для наших хлопців це був не просто турнір, а справжній фестиваль гри з м’ячем на воді. Вони отримали чудову нагоду поспілкуватися зі своїми однолітками, з якими їх об’єднує любима гра. А головне для нашої команди – це зіграні матчі. За неповних три доби ми провели шість повноцінних матчів з рівними, а то й сильнішими за нас суперниками. У нас в чемпіонаті України подібних поєдинків мізер – за рік їх набирається не більше трьох–чотирьох, максимум – п’ять. А тут, як я вже казав, за кілька днів ми отримали можливість зіграти шість напружених зустрічей проти дуже добре підготовлених суперників та ще й які представляють різні ватерпольні школи. Тому досвід, який наші хлопці отримали в Новаках – неоціненний і той з них, хто має голову на плечах, зробить правильні висновки, які допоможуть йому у його подальшому розвитку та прогресі, як гравця.

Окремо хочу сказати про організацію турніру. Все було, як то кажуть, по вищому розряду. Грали в хорошу сучасному басейні, який називається Народний дім водного поло – символічна назва, правда. Також не можу не сказати, що словаки дуже шанують пам’ять про Сергія Харіна. Вони добре пам’ятають, що саме з появою цього львів’янина у складі команди «Новаки» цей місцевий клуб вперше у своїй історії став чемпіоном Словаччини.

Хотілося б, аби ми якомога частіше грали на таких турнірах. Одразу скажу, що запрошень на подібні змагання по всій Європі в нас вистачає. Але тут усе впирається в фінанси. Держава фінансує лише офіційні турніри – чемпіонати, першості і кубки. Усі інші турніри – виключно за рахунок батьків. А подібні витрати, як цей турнір, собі можуть дозволи одиниці…

– Як оціните виступ своєї команди у Новаках?

– Однозначно на це питання не відповім, бо все залежить від того, від яких критеріїв відштовхуватися. Коли брати підсумкове сьоме місце, то ніби тішитися особливо й немає з чого, бо виходить, що ми стали передостанніми. З іншої сторони – із шести матчів ми виграли три, тобто рівно половину. А при такому досить сильному складі учасників, повірте, це зовсім непогано. Хоча зізнаюся, коли ми їхали у Новаки, я боявся, що можемо стати і останніми. Все ж склад учасників на турнірі насправді дуже хороший. Скажу так, коли виходити з рівня гри, то максимум, на який ми могли розраховувати – це п’яте місце. Але дійсно, могли бути й останніми. В підсумку стали сьомими, але не місце мене найбільше цікавило. Головне, ми отримали нагоду перевірити себе на фоні серйозних суперників. Так, роботи у нас непочатий край. Однак є і позитивні моменти. Майже в кожній грі були непогані у нас ігрові відрізки, коли за нашою грою насправді було приємно спостерігати. І це не тільки моя думка – про це мені не раз казали й фахівці та тренери з інших команд.

– Напевне ваша команда і зайняла б місце вище, ніж сьоме. Однак ви, розгромивши в групі команду Кошице з рахунком 14:7, наступного дня примудрилися їй програти в першому матчі міні-турніру за п’яте місце – 6:7. То що ж трапилося в другому матчі з Кошице?

– Це був уже третій день змагань і четверта гра за ліком – тож почала накопичуватися втома. А у нас, на жаль, добра половина гравців не звикла долати труднощі, коли вони виникають. Як не прикро, але мусимо констатувати, що в багатьох наших хлопців серйозний дефіцит з морально-вольовими якостями. І винні в цьому в значній мірі їхні батьки. Адже у нас не рідкість, коли той чи інший гравець може собі дозволити пропустити тренування, бо він… втомився! У мене таке враження, що батьки не розуміють банальні речі, як наприклад той факт, що воля, як і м’язи, як і техніка роботи з м’ячем, потребує щоденного тренування. Більше того, сила духу, справжній чоловічий характер формуються не тільки на тренуваннях та в іграх, їх можна розвивати і в повсякденному житті. Коли дитина долає елементарні життєві труднощі, то й характер її також закаляється. А в нас батьки в усьому створюють своєму чаду комфортні умови. Дитина ще не сказала, чого вона хоче, а батьки вже готові виконати усі її захцянки. Тому майже усім нашим мамам і татам, бабусям і дідусям слід добряче над цим питанням задуматися. І мова йде не лише про майбутнє хлопців у водному поло. Зрештою, не усі вони стануть гравцями професійних команд та й загалом життя – це не тільки спорт. З таким підходом ми просто не зможемо виховати з них нормальних чоловіків, повноцінних і здорових у психологічному плані членів суспільства. Але є у нас і позитивні приклади правильного виховання в цьому плані. Один з них наведу. Є у нас такий хлопець на ім’я Ченгіз Агаджанов. Його батьки достатньо забезпечені люди, але сина на тренування майже ніколи не привозять на автомобілі – він добирається маршрутками і трамваєм. Ніби дрібниця, але Ченгіз у грі завжди бореться до кінця і ніколи не здається передчасно. Та на жаль, частіше буває, що син тільки чихнув, а батьки вже панікують: «Йой, в тебе ж температура! Яке тренування? Сиди вдома».

 

– Без справжнього спортивного характеру у водному поло, як і загалом в спорті, робити нічого – тут з вами важко не погодитися. Та все ж, чого бракує нашим хлопцям в ігровому плані, аби на рівних грати з тою ж «Барселоною», «Ганновером», «Новаками» або «Ференцварошом»?

– У підготовці ватерполіста немає дрібниць. А у нас проблеми починаються вже на початковому етапі занять – наші ДЮСШ не мають належних умов, які б дозволили якісно провести цей етап підготовки юного гравця. Не вистачає води – чого можна навчити, коли команда проводить тренування на одній або двох доріжках. А в наших ДЮСШ подібне – норма. Те саме стосується й інвентаря. От і виходить, що до нас в училище ми беремо гравців, які не достатньо навчені для свого віку ні в технічному, ні в тактичному плані. У більшості проблеми і з плавальною підготовкою. Ну а про морально-вольові якості я вже казав. У жодному разі не хочу докоряти нашим дитячим тренерам, які працюють у ДЮСШ. Ні, вони усі хороші фахівці, але коли немає більш-менш нормальних умов – готувати кваліфікованих гравців практично не реально. Тому у нас в ЛУФК, де значно кращі умови і є майже усе необхідне, нам доводиться надолужувати усе те, чого не було зроблено на початковому етапі – а наздоганяти завжди важко, а інколи уже й нереально.

– Які з команд-учасниць Меморіалу Сергія Харіна вам найбільше сподобалися?

– В принципі, як я вже казав, прохідних команд на турнірі не було. Але перша четвірка по праву розіграла нагороди між собою. Я тому й казав, відповідаючи на одне з ваших попередніх питань, що вище п’ятого місця ми не могли фінішувати апріорі. У «Барси» було двоє явних лідерів, які фактично робили усю гру команди і забезпечували результат. Ми навіть жартома між собою їх називали Мессі і Неймар. Особливо мені сподобався один з них, такий собі ледь не двометровий темношкірий гігант, який може грати на будь-якій позиції і на кожній діє однаково продуктивно. А в «Ганновера» кращим був їхній другий номер – справжній лідер команди і до того ж шульга. У «Новаках» також гру вели двоє гравців. До речі, ми з господарями зіграли на рівних, хоча й програли три м’ячі. Однак гра була практично рівною – чи не кращий наш матч на турнірі. А от «Ференцварош», як і ми, головну ставку робить на командну гру. В угорців явних лідерів немає, але усі хлопці мають належний рівень підготовки.

– Кого з гравців нашої команди можете виділити в кращу сторону?

– Про Ченгіза Агаджанова я вже казав – справжній боєць. Виділю нашого воротаря Захарія Федорка, який відстояв у рамці досить непогано. Лише в останній грі були у нього «ляпи». Але тут треба врахувати, що він відіграв повністю усі шість матчів, тож десь уже і втома почала даватися взнаки. Приємно було дивитися за грою Владислава Панченяка. Як ніхто інший, він проявив свої найкращі ігрові якості, але трохи підсідав функціонально. Та все ж він найбільше розкрив свій потенціал – таким на попередніх турнірах раніше я його ніколи не бачив. Та працювати йому треба ще дуже багато.

Окремо скажу про двох гравців, які до нас в училище прийшли лише 1-го вересня минулого року. Мова йде про Ігоря Балуха та Віталія Степанюка. Вони починали в КДЮСШ імені Кутенка, в тренера Євгена Скиби. Скажу, що нам передали двох гравців з дуже серйозним потенціалом, які до того ж мають хорошу функціональну підготовку. Щоправда, у них дуже багато помилок перш за все тактичного характеру, але це якраз та проблема з початковим навчанням у ДЮСШ, про яку я вже сьогодні казав. Та мені імпонує, що і один, і другий дуже хоче і дуже старається навчитися добре грати. Обоє уважно слухають і впитують як губка усе, що їм кажуть тренери і тут же намагаються усі вказівки виконувати у грі. Тому Ігор та Віталій додають буквально з кожним матчем і це не може не тішити.

– А хто з ваших підопічних вас найбільше розчарував на турнірі?

– Завжди хтось грає трохи краще, хтось трохи гірше. Але в кожного гравця є свій рівень і перед кожним турніром, перед кожною грою тренери сподіваються, що сьогодні буде трохи краще, ніж минулого разу. Так от я особисто більшого чекав від Володимира Булачека. У порівнянні, наприклад, з вище згаданими Балухом і Степанюком, Володя займається ватерполо вже досить давно та й досвіду у нього набагато більше. Не скажу, що він провалив турнір, але в його діях я не побачив того рівня, на який сподівався. Але ще раз наголошу – турнір в Новаках був корисним перш за все з точки зору ігрової практики з дуже серйозними суперниками та з позицій придбання досвіду. Тепер треба усе добре проаналізувати, зробити правильні висновки і працювати, працювати та ще раз працювати. Тоді ми на подібних турнірах зможемо також боротися за найвищі місця, а не думати, як не посісти останнє. Та й про юніорське Євро-2019 цим хлопцям вже час починати також думати.

Прес-служба ВК «Динамо» Львів

 

Последнее обновление ( 19.04.2017 )