Skip to content
logo
Водне поло в Україні    Наша адреса: waterpoloinfo@i.ua
 
Крим Донбас, це
  УКРАЇНА

Advertisement
Advertisement
Advertisement
Главная
Олексій Єгоров: «Задоволений тільки результатом, бо до гри зауваження є завжди» Версия для печати Отправить на e-mail
09.11.2018
45216610_2010033842396683_983513327139291136_n.jpgУ неділю, 4-го листопада, у місті Дніпро завершився фінальний турнір першості України з водного поло серед юнацьких команд U-14, сформованих з гравців 2004/2005 років народження. Срібним призером стала львівська команда СОК «Євроспорт»-УФК, яка виграла чотири матчі з п’яти, поступившись тільки володарям титулу, одноліткам з ужгородської ОК ДЮСШ. Після повернення додому наставник галичан Олексій Єгоров дав оцінку виступу своїх підопічних та поділився враженнями від турніру загалом з прес-службою ВК «Динамо».

«Одразу скажу, що я задоволений як результатом, так до певної міри і грою команди. Це коли говорити глобально, бо в першу чергу я задоволений срібними медалями, які ми змогли вибороти. Вважаю, це максимум, який ми могли досягти. А от щодо дій команди загалом та кожного з гравців зокрема, то звісно, що в мене, як у тренера, зауважень чимало. Така вже вона тренерська робота – за будь-якого результату слід шукати резерви для покращення гри команди. Тут заспокоюватися ніколи не можна, бо ж верхньої межі для удосконалення майстерності гри немає в принципі.

Коли ми їхали на фінальний турнір, то зрозуміло, що хотіли і зіграти якомога краще, і місце посісти високе. Звичайно, мріяли і сподівалися на завоювання медалей, але завдання будь що бути в трійці призерів конкретно перед хлопцями не ставили. Розуміли, що суперники у нас дуже серйозні та й умови для підготовки ми маємо далеко не ті, що хотілося б. Повноцінно тренуватися ми можемо лише по неділях, коли в нашому розпорядженні увесь водний майданчик. І скажу, що нам дуже допомогли спаринги, які ми проводили три неділі поспіль, граючи проти, як я їх називаю, молодих ветеранів. Це колишні ватерполісти 1994 – 1996 років народження, які з різних причин уже не займаються водним поло на серйозному рівні, але не забувають про гру з м’ячем на воді. Спаринги з ними пішли нам на користь – це однозначно. Адже ми не можемо регулярно тренуватися тим складом, який поїхав на фінал. У нас в команді було четверо гравців, які є учнями УФК, двох гравців ми взяли зі школи Кутенка. Тож зрозуміло, що про якісну зіграність після кількох спільних тренувань говорити було важко. А водне поло – гра командна, тому тут взаєморозуміння між гравцями має величезне значення.

Також не можна забувати, що ми взагалі не маємо можливості тренуватися на «великій» воді (басейн у «Євроспорті» – 25 м на 10 м), а саме на ній проводилися матчі першості в Дніпрі. Та з адаптацією до незвичних розмірів майданчика ми впоралися досить швидко. Добре, що в першій грі ми грали з нашими земляками із ДЮСШ №3-УФК, у яких аналогічні проблеми. Тож ми з ними були в рівних умовах. А другий поєдинок ми проводили з господарями турніру, які при усій до них повазі, помітно поступалися усім іншим командам-фіналістам. Щодо решти наших суперників, то тут слід виділити ужгородську команду, яка абсолютно заслужено виграла золоті медалі. Втім, цей результат закарпатців цілком закономірний. Команда разом тренується уже років чотири, а її кістяк, напевне, й усі п’ять–шість. Думаю, що обіграти Ужгород шансів у нас не було, зрештою, як і в інших команд, що й засвідчив фінальний турнір. А от з двома харківськими командами, як і з львівською ДЮСШ №3-УФК, у нас вийшли дуже важкі ігри, в яких довелося продемонструвати не тільки вміння грати у водне поло, а й бійцівський характер та здатність витримувати суддівський тиск, а його на цьому турнірі, нам, на жаль, як то кажуть, довелося відчути на власній шкірі. Знаєте, в мене склалося враження, що від нас подібних результатів не очікували і здається, обом харківським командам ми, що називається, перейшли дорогу. Та з іншої сторони, це й добре, що грати було не просто – ми побачили, хто з хлопців на що здатен. Причому вони пройшли дуже хорошу перевірку з різних сторін – і з техніко-тактичної, і з функціональної, і з морально-вольової та психологічної.

Коли говорити про якість нашої гри, то найкраще у нас виходили швидкі контратаки. В цьому компоненті, як на мене, ми серед решти команд виглядали чи не найсолідніше. Можливо, не зажди вдавалося доводити контратаки до логічного завершення, тобто до кидка по воротах, але це зазвичай траплялося через брак при виконанні передач або прийомі – у технічному плані в роботі з м’ячем нам ще потрібно дуже-дуже багато працювати. Значно гірше виходило з позиційним нападом, але в цьому немає нічого дивного. Причина цього явища лежить на поверхні – щоб навчитися якісно проводити позиційні атаки, треба тренуватися на майданчиках стандартних розмірів, а про наші умови для роботи я вже казав, тож повторюватися немає сенсу. Чималі проблеми у нас були й з розіграшем зайвого. Ми реалізували десь трохи менше тридцяти відсотків вилучень у суперника – звісно, це не той показник, який необхідно мати у сучасному водному поло.

Коли говорити про гравців, то я б виділив у першу чергу Арсенія Зелика, який проявив свій бомбардирський хист – у п’яти іграх закинув 13 м’ячів. Можливо, він забив би й більше, однак в заключній грі проти команди Школи імені Яни Клочкової отримав уже на самому початку зустрічі червону картку за неспортивну поведінку. Скажу відверто, я так і не зрозумів, за що саме Арсенія вилучили. Тому й маю підозру стосовно суддівства, що воно було без симпатій до наших суперників. Але суддівство – це окрема тема для розмови і зараз я на ньому зупинятися не хочу. А про Зелика скажу, що він був справжнім лідером команди і проявив себе дуже добре. Та зрештою так само багато користі принесли команді й решта гравців основної шістки. Добре відіграли і так само чимало забили голів Данило Соколов та Ігор Любінський. Можливо, не надто результативно, як для стовпа, зіграв Данило Хацко, але на ньому заробили дуже багато вилучень наші суперники. Ну а в грі зі збірною Харківщини саме він наприкінці гри заробив пенальті, який в підсумку й приніс нам перемогу, гарантувавши на 90 відсотків місце серед призерів. Корисним, хоча, можливо, й не таким помітним, бо виконував багато чорнової роботи, був Павло Борис-Шевченко. А Андрій Герчиков в кожній грі зірвав не одну атаку суперника. Щоправда, в атаці він був значно менш корисним. Решта хлопців мали менше ігрового часу, але свій внесок у завоювання срібних медалей також зробили. Втім, зрозуміло, що для того, аби стати справжніми майстрами гри у водне поло, кожному з хлопців необхідно ще дуже багато працювати. Але потенціал для того, щоб не загубитися у серйозному ватерполо однозначно є в кожного з них. Тому усе залежить виключно від них самим: хто буде щоденно працювати належним чином, той у майбутньому і стане справжнім професіоналом», – розповів Олексій Валентинович.

Джерело: Прес-служба ВК «Динамо» Львів

Фото - Євген Скиба 

Последнее обновление ( 09.11.2018 )