Юніорська збірна України U-17 з водного поло сьогодні, 8-го
вересня, у Львові завершила заключний етап підготовки до фінальної
частини Євро-2017 і транзитом через польський Краків та німецький
Франкфурт-на-Майні відправилася на Мальту, де в місті Гзіра й зіграє
свої поєдинки головного змагання сезону. У складі «синьо-жовтих» 13
ватерполістів, четверо з яких є вихованцями відділення водного поло
Львівського училища фізичної культури та гравцями львівського «Динамо»:
стовп Орест Джура, рухливі нападники Максим Осика і Костянтин Алєксєєв
та голкіпер Нестор Бабський. Саме з останнім по завершенні заключного
тренування у Львові спілкувалася прес-служба ВК «Динамо» Львів.
Нагадаємо, на міжнародному турнірі Lviv Open water polo Cup – 2017, який
минулої неділі завершився у місті Лева, Нестора було визнано кращим
воротарем. Саме з цього приємного факту для молодого голкіпера й
розпочалася розмова.
– Для мене приз кращого воротаря на Кубку Львова став повною несподіванкою, – почав розмову Нестор. – Тим більше, що своєю грою на цьому турнірі я залишився не надто задоволений. Я думав, що його отримає Костя Нікольський, який в цілому дуже надійно захищав ворота «Динамо» і далеко не його вина в тому, що у фіналі перемогла збірна Білорусі. Але буду відвертим і скажу, що так, мені було приємно отримати цю нагороду. Втім, я її розцінює більше, як аванс на майбутнє. Адже мені ще необхідно дуже й дуже багато працювати, аби стати насправді хорошим воротарем.
– Ти говориш, що зіграв на Відкритому Кубку Львова не найкращі свої матчі. Конкретизуй, чим саме не задоволений у своїх діях?
– По-перше, мені бракувало впевненості у собі. Напевне, це психологічний фактор, бо все ж наша команда (на турнірі Нестор захищав ворота юніорської збірної України U-17 – ред.) грала проти дорослих суперників, рівень більшості з яких був насправді дуже високий. Тож десь я не зумів вгамувати емоції, а воротар повинен бути максимально спокійним. Також помітив у своїх діях стару помилку – при розіграші м’яча командою суперника опускав голову. На цей нюанс в моїй грі мені постійно в минулому сезоні вказував Денис Волончук (колишній воротар «Динамо» – ред.) і останнім часом, зокрема на нещодавньому фінальному турі першості України у Вищій лізі в Кам’янську, ніби все вже було нормально. А тут знову ця проблема з’явилася в моїй грі. Ніби м’яча я не боюся, тож виходить, що десь рефлекторно опускаю голову. Значить треба знову себе контролювати.
– Ти в Кам’янську захищав ворота ЛУФК і там грати доводилося по-більшості проти юніорських команд, твоїх ровесників. Наскільки різниться гра воротаря в іграх юніорів та дорослих команд?
– На Кубку Львова усі команди (навіть польський «Осmеr», не кажучи вже про «Динамо» і збірну Білорусі) набагато швидше проводили розпасовку м’яча – темп у рази вищий, ніж це було у Кам’янську. Та й кинути по воротах можуть прямо з розпасовки, у момент, коли ти не чекаєш кидка. Також граючи за юніорів, у момент нашої атаки я собі дозволяв виходити з воріт ледь не до середини майданчика і фактично грав, як захисник. А з дорослими це не можна робити взагалі. Тут навіть вийти з воріт на три–чотири метри ризиковано: одразу можуть тобі закинути за комірець. Так що концентрацію в матчах дорослих команд не можна втрачати ні на мить. Юніори під час гри часто навіть не дивляться в сторону чужих воріт, а дорослі тільки й думають, як наказати голкіпера за найменшу помилку.
– Проти якої з команд на Кубку Львова було найважче тобі грати?
– (трохи подумавши – ред.) Напевне, найбільш важко було з білорусами. Вони майже усі мають дуже потужний і точний кидок. Та й тактично команда дуже добре вишколена. Зрозуміло, з «Динамо» також було грати не просто – у львів’ян так само вистачає класних ватерполістів. Однак це ж мої партнери по клубу, з якими вже чимало разом працюю на тренуваннях, тож, відповідно, непогано знаю їхні сильні сторони. До того ж за «Динамо» на цьому турнірі грала група молодих гравців, які класом, що цілком нормально, наразі ще поступаються партнерам. А в білорусів склад більш рівний, а головне, я їх нікого не знав раніше.
– На твою думку, що завадило «Динамо» виграти у білорусів в фіналі?
– У білорусів, як я вже казав, більш рівний склад і це не могло не позначитися на рахунку. Також на мою думку, у них на даному етапі краща функціональна готовність, тому вони й переплавали нас. Але коли «Динамо» набере оптимальні кондиції, то ще не відомо, хто виграє. У нас сезон тільки розпочнеться за два тижні, а зараз триває підготовка і я не сумніваюся, що команда вже на Кубку України буде грати значно сильніше. Все ж Кубок Львова – це підготовчий турнір, хоча й дуже цікавий і добре організований. Приємно, що у Львові проводяться змагання на такому рівні.
– Збірна України U-17, за яку ти грав на Кубку Львова, провела два матчі поспіль проти чемпіона Польщі, команди «Осmеr». Гра у групі завершилася внічию (14:14), а в матчі за «бронзу» ви їх «винесли» 15:4. Можеш це якось пояснити?
– Перша гра нічого не вирішувала – в будь-якому разі ми з ними грали б і в поєдинку за третє місце. Але ми все одно хотіли зіграти якомога краще, однак не вийшло. З одної сторони суперник зіграв добре, а з іншої – ми діяли не найкращим чином. Зокрема, я за два періоди пропустив аж вісім голів, з яких три, як то кажуть, на моїй совісті – повинен був брати ті кидки. Це якраз ті негативні моменти у моїх діях на цьому турнірі, про які я казав вище і якими залишився незадоволений. Що ж до другого матчу з поляками, то команда повністю виконала установку на гру. Але треба сказати, що «Осmеr» був дуже сильно ослаблений – поляки грали без Станіслава Дубеліра, а це ключовий гравець у їхній команді. Також не можна не сказати про те, що в них майже не було лави запасних, а грати без замін чотири матчі за три дні – це неймовірно важко. А тут ще й з самого початку ми відірвалися в рахунку – і вони здалися, психологічно зламавшись.
– Кубок Львова – це вже історія, а на тебе та твоїх партнерів по юніорській збірній чекає фінальна частина Євро-2017.
– Ми з нетерпінням чекаємо матчів на Мальті. Можна сказати з того моменту, як здобули путівку на фінальний турнір у Манчестері, де грали кваліфікацію континентальної першості, не можемо дочекатися, коли почнеться вирішальна частина першості Європи. Страшенно цікаво взяти участь у матчах такого рівня.
– Наскільки важко було, до речі, здобути право зіграти на Мальті?
– Коли відверто, то набагато простіше, ніж ми очікували до початку кваліфікації. Ми вірили, що зможемо посісти одне з двох перших місць, що гарантувало путівку. Однак певні побоювання у нас були, адже Румунія вважалася фаворитом, а ми разом з господарями, за прогнозами спеціалістів, ніби мали боротися за друге місце. В першій грі ми зіграли з румунами. Програли, хоча могли цілком й дотиснути суперника і взяти очки – поступилися ж лише одним м’ячем. Але головне, той матч нам додав віри в своїх силах – ми насправді діяли на рівних із суперником, якого усі називали явним фаворитом групи.
– Ключовий поєдинок у Великобританії ви виграли насправді дуже впевнено.
– Та ми в принципі і не сумнівалися, що сильніші за команду господарів. Британці були добре готові тільки у плавальній підготовці, а от в тактиці і техніці – так собі, не дуже. Я б їх так і назвав – команда плавців, а не ватерполістів. Перед грою ми найбільше побоювалися суддівства – все ж суперник грав у себе вдома, тому зі сторони арбітрів цілком могла бути симпатія по відношенню до них. Але судді відпрацювали дуже об’єктивно, тож жодних проблем у нас в тій грі не було. Ну а Ізраїль і Литва були від нас значно слабшими.
– На Мальті на вас чекають значно більш грізні суперники.
– Ми про це знаємо. Але наші тренери кажуть, що не треба про юніорські команди робити якісь висновки по тому, як грають їхні національні збірні. Я з ними погоджуюся, але все ж усі три наших суперники по групі – і угорці, і хорвати, і чорногорці – представляють дуже потужні ватерпольні країни. До того ж у нас майже немає досвіду ігор проти команд такого рівня. Фактично ми раніше грали лише проти Румунії, бо і поляки, і білоруси, з якими ми грали на турнірі в Польщі, це трохи нижчий рівень.
– І який настрій у тебе та решти хлопців зі збірної?
– Бойовий, у кожній грі ми будемо боротися до останнього. Ми розуміємо, що нас не вважають фаворитами, але це й на краще – можливо, суперники нас недооцінять. Але мені особисто дуже хочеться випробувати себе в поєдинках проти одноліток з найсильніших команд континенту – хочеться дізнатися свій справжній рівень, набратися досвіду гри на високому рівні, аби розвиватися і прогресувати у ватерпольному плані в майбутньому.