Влітку на пляжах України часто можна зустріти
людей, які бавляться, жбурляючи м’яча у воді. Крім літніх розваг, багато
українців проводить дозвілля, плаваючи у басейнах. Однак водне поло –
такий собі «футбол у воді» – на жаль, не вельми популярний у нашій
країні. Так буде завжди чи щось можна змінити? Що для того потрібно? Які
проблеми та особливості цього виду спорту в Україні? Про це розмовляємо
з головним тренером чоловічої збірної України з водного поло Валерієм
ЗАВІЗІОНОМ.
Валерію Михайловичу, Ви все своє життя присвятили водному
поло, грі, про яку в Україні кожен чув, однак слабко розуміє нюанси… Що
це взагалі за вид спорту?
– Видовищний, цікавий та жорсткий спорт. Дві команди по 7 гравців
змагаються в басейні розміром 20 на 30 метрів – намагаються забити у
ворота супротивника якомога більше м’ячів, граючи при цьому лише однією
рукою (окрім, звісно, воротарів). Жорстка, контактна, чоловіча гра. При
цьому
захисник має бути масивним і довгоруким, а нападник – рухливим, швидкісним, володіти сильним кидком. Ватерполісти –
міцні, витривалі атлети, адже вода забирає багато енергії. Уявіть,
скільки сил втрачає спортсмен навіть на різниці температур: 36,6 –
температура тіла і 25 градусів – води в басейні.
– Якою є нині українська ватерпольна збірна?
– Наша команда – це двадцять кращих майстрів, яких,
на жаль, доволі часто доводиться змінювати. Хтось закінчує кар’єру, в
когось проблеми зі здоров’ям, дехто втрачає можливість або бажання
грати, – причини різні. Часто на заваді професіоналізмові стає основна
робота ватерполіста або навчання: для багатьох спортсменів водне поло –
лише хобі.
Вік різний: є хлопці до 20 років і є ветерани, яким близько 30-ти.
– В українському ватерполі були «зірки»?
– Якщо брати всю історію національного водного поло,
– безперечно. Олексій Баркалов, дворазовий олімпійський чемпіон,
чемпіон світу та Європи, занесений до Книги рекордів Гіннеса.
Легендарний спортсмен, який мав унікальну, довгу та успішну кар’єру.
Сьогодні «зірок» такого рівня у нас нема: всі хлопці приблизно однакові.
– Які регіони представляють ватерполісти чоловічої збірної України?
– Переважно Львів і Харків. Раніше в цьому списку
був і Маріуполь – після здобуття Україною незалежності ватерполісти
місцевих команд домінували в змаганнях різних вікових груп. У них була
відповідна база – 50-метровий басейн, стабільне фінансування, а отже, і
високі результати. Клуб належав металургійному комбінату імені Ілліча, а
президентом команди був тодішній власник підприємства Володимир Бойко.
Маріуполь мав можливість купувати талановитих українських ватерполістів,
їздити на навчально-тренувальні збори. На жаль, коли влада заводу
змінилася, ватерпольну команду перестали фінансувати, і її не стало.
– Отже, Львів і Харків – наші ватерпольні центри?
– Так, на базі клубів цих двох міст і формується склад національної збірної. Окрім двох-трьох хлопців.
– Здавалося б, абсолютно протилежні двоє міст, навіть географічно…
– Торік у місті Лева святкували 100-річчя
львівського водного поло. В них славна школа, спадковість, у місцевому
училищі фізкультури є факультет водного поло, працюють досвідчені
тренери. Сьогодні в чемпіонаті міста грає, здається, вісім ватерпольних
команд – і це лише дитячі. Змагання регулярно висвітлюються в пресі,
трибуни басейнів заповнені глядачами – тобто, рівень водного поло у
Львові високий. В Харкові також є басейн, однак популярність цього виду
спорту там – великою мірою заслуга власника басейну Харківського
політехнічного інституту. Він колишній ватерполіст, який дає можливість
харків’янам тренуватися.
– Чого не вистачає водному поло в Україні для того, щоб за рівнем масовості зрівнятися, наприклад, з футболом чи боксом?
– Перш за все, немає головного – бази, тобто
басейнів. Наприклад, у Києві декілька мільйонів населення, однак
тренуватися нема де. Розв’язати цю проблему намагаються в Київському
політехнічному інституті, проте для цього традиційно бракує
фінансування. Діти тренуються за кошти батьків, час тренувань обмежений.
Для занять в іншому київському басейні – ДТСААФу, також слід викласти
чималу суму грошей, яких немає ні у батьків дітей, ні у дорослих
ватерполістів. Для розвитку водного поло потрібна відповідна програма,
пільги, врешті-решт, спонсори. Дозволити собі власний басейн клуби не
можуть. Причина – чималі витрати на воду, електроенергію, опалення.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що деякі басейни просто зникають: на
місці колись знаменитого басейну «Динамо» нові власники побудували
автостоянку, басейн «Чайка» занедбали…
– А чи багато нині охочих стати ватерполістами?
– У Львові, наприклад, кількість бажаючих набагато
перевищує можливості місцевих клубів. Їм просто не вистачає часу в
басейнах, бо треба ділитися і з іншими видами спорту. І це при тому, що
сьогодні не кожен може собі дозволити заплатити за ватерпольне
тренування. Наприклад, у Києві одноразове відвідування басейну коштує 35
гривень, у Львові – близько 50 гривень. Усі виїзди дітей на змагання
відбувається коштом батьків.
– Очевидно, їх мотивує вплив водного поло на здоров’я дитини, на її характер?
– Безперечно, адже плавання гармонійно розвиває все
тіло дитини: м’язи спини, рук, ніг. Навіть посередній ватерполіст може
похизуватись атлетичністю, міцним торсом. Щодо характеру, то водне поло
формує такі риси, як завзятість, наполегливість, вміння працювати в
команді, ніколи не здаватися.
– А які перспективи у тих, хто вирішив професійно займатися
цим видом спорту? Уявімо, спортсмен досяг високого рівня гри. Він – у
збірній. Це дасть змогу добре заробляти або мати шанс потрапити в
сильний європейський клуб?
– Футбол, бокс, теніс чи навіть баскетбол немає
сенсу порівнювати з водним поло щодо зарплат – там зовсім інші гроші. В
Україні заробітна платня ватерполістів доволі низька, більше того –
навіть у Європі великі суми отримують не так багато спортсменів. Хоча,
для нашої країни середньостатистичні європейські зарплати – чималі
гроші. Тому в гравців є стимул прогресувати та демонструвати свій рівень
гри на міжнародних змаганнях.
– Насамкінець, Валерію Михайловичу, давайте пофантазуємо.
Уявіть, Вам виділено кілька мільйонів доларів на розвиток водного поло в
Україні. На що б їх тратили в першу чергу?
– Скільки б не було грошей – одразу хорошу команду
не створиш. Слід починати з «фундаменту» – з дітей. Їм потрібно
забезпечити умови для спортивного зростання. Тому я б спрямував кошти на
будівництво сучасного тренувального комплексу: басейну, готелю, їдальні
та інших об’єктів інфраструктури для проведення ватерпольних змагань,
тренувань і зборів команд. Водне поло – це не шахи, в
які можна грати, лежачи на дивані, і не бойове мистецтво, тренувальний
зал для якого можна облаштувати в будь-якій школі. Без басейнів розвиток
водного поло неможливий.
Grinchenko-inforn.kubg.edu.ua
|