Вадим Скуратов: «У моїх планах – вивести збірну на лондонську Олімпіаду»
Наша держава завжди була багатою на талановитих ватерполістів, які гідно захищали не тільки синьо-жовті кольори на міжнародній арені, а й престиж і славу інших країн.
Багато українських ватерполістів грали і грають у провідних клубах Австралії, Голландії, Хорватії, Франції, Росії. Колись збірну Радянського Союзу важко було уявити без виконавців зі Львова, Харкова та Києва. Прізвища Вадима Жмуцького, Олексія Баркалова, Миколи Смирнова, Віктора Берендюги, Дмитра Стратана відомі спортивному світові. На жаль, усіх уже й немає серед нас, але вони увійшли в історію як переможці й призери Олімпійських ігор.
Після Олімпіади в Атланті водне поло в Україні переживає далеко не найкращі часи. Останніми роками на євроарені наша збірна нічим похвалитися не може, тому й не дивно, що на пекінську, як і на сіднейську та афінську олімпіади, ми знову не пробилися, але з приходом на тренерський місток випускника Львівського училища фізичної культури, учасника Олімпійських ігор 1996 року Вадима Скуратова віриться, що водне поло в Україні відродиться, і наша збірна знову потрапить на головні змагання чотириріччя.
- Основа збірної й надалі складається з гравців маріупольського “Іллічівця”?
- Так. Вони подають хороший приклад всім іншим регіонам. Там є хороше фінансування, тому гравці з Маріуполя нікуди не їдуть. Вони мають належну зарплату, хороші турніри. “Іллічівець” - багаторазовий чемпіон України, тому його гравці становлять основу збірної. Зараз я забрав зі складу кількох їхніх вікових гравців. Тепер приглядаюся до чотирьох молодих ватерполістів, хоча не факт, що всі вони зможуть заграти на такому рівні. Незважачи на це, ватерпольна школа у них працює, Маріуполь є хорошим прикладом для інших українських міст. Як свідчить практика, на базі одного маріупольського “Іллічівця” ми не зможемо добитися високих результатів. Потрібно, аби у всіх регіонах нашої країни працювали басейни, як і в багатьох інших країнах.
Загалом варто боротися за водне поло і розвивати цей вид спорту.
- Можна вважати, що ви пішли на омолодження складу команди?
- Так. Сьогодні ми повинні думати про свою перспективу, майбутнє, про наступний олімпійський цикл. Процес омолодження - звична справа у всіх видах спорту. У молоді більше амбіцій та бажання грати. На меморіалі Олексія Баркалова, який відбудеться наприкінці травня, переглядатиму майбутніх молодих новачків команди.
- Але раніше основою збірної були гравці львівського “Динамо”...
- Справді, раніше основа збірної щонайменше на п’ятдесят відсотків складалася з львівського “Динамо”, але зараз ситуація різко змінилася. Ті гравці, які можуть грати, - не хочуть, а ті, хто хоче, не підходять за рівнем, їм бракує майстерності. Зараз ми все починаємо з нуля. Пройшов перший збір, на який я запросив п’ятьох молодих гравців. У трьох з них побачив непоганий рівень, і головне те, що вони нам підходять. Технічно їм потрібно багато вдосконалюватися, а фізичні дані, потенціал і бажання у них є. А це, на мою думку, найголовніше.
- Як, на вашу думку, львівському “Динамо” вдається з таким незначним фінансуванням і умовами тренувань щороку потрапляти у трійку призерів вітчизняного чемпіонату?
- У цьому велика заслуга тренерського штабу команди. Це фактично антиумови, в яких тренується команда Ігоря Зінкевича. В таких умовах можна хіба що навчити когось плавати. Львів я ставлю всім у приклад: команда не має належних умов, фінансування, найдальші і найдорожчі поїздки, і з року в рік вона у призерах. Якщо б команді додати одного або двох “львівських” легіонерів, то з «Іллічівцем» вони гратимуть на одному рівні.
- У ваших планах збірна уже на лондонській Олімпіаді?
- Так. У моїх планах збірна на Олімпіаді в Лондоні 2012 року. Тому зараз потрібно вже працювати з молодими гравцями. Проблема виникла з вихованцем школи львівського “Динамо” Дмитром Ірішічевим, який уже кілька років грає за російський “Спартак” (Волгоград). Він мав бажання грати за збірну України, однак проблема з паспортом відіграла дуже значну роль, і він не зможе нам допомогти. Взагалі, з кожним днем переконуюся, що розраховувати на легіонерів доводиться все менше і менше.
- Аби потрапити на Олімпіаду 2012 року, мабуть, потрібно змінити ставлення до водного поло в Україні...
- Дуже болюче запитання. Це фундамент нашого виступу. У нас немає басейнів, а без них ми не зробимо ні кроку, адже це головний наш спортивний інвентар. Аби команда портрапила до кваліфікації на Олімпійські ігри, треба, без сумніву, змінювати ставлення до водного поло в Україні.
- А як справи з фінансуванням збірної? Водне поло, як відомо, дуже дорогий вид спорту...
- Те фінансування, яке надходить, дозволяє нам провести кілька хороших турнірів і зборів, але з такою швидкісною інфляцією ці гроші просто знецінюються. Якщо ти запланував, скажімо, провести 5-6 турнірів, стільки ж зборів для команди, то за фактом все це доводиться максимально скорочувати. Якщо не буде фінансування, я не зможу вивозити команду на збори, на турніри. Водне поло - це не легка атлетика, не футбол, у парку потренуватися ми не можемо, нам потрібен басейн. Зважаючи на це, в інших країнах – Угорщині, Словаччині, Сербії – цей вид спорту підтримується на рівні держави. У Словаччині лише шість клубів, це навіть менше, ніж у нас. Пригадую, коли у 1993 році наша збірна обіграла збірну Польщі з рахунком 22:1, водне поло там почало стрімко розвиватися.
- Які плани збірної на майбутнє?
- Олімпійський рік ми пропускаємо. На наступний рік у нас - чемпіонат Європи групи Б, а потім - відбір до чемпіонату світу. Згодом – новий олімпійський цикл. Основні наші змагання відбудуться в Європі, де нам потрібно буде потрапити в шістку кращих, яка братиме участь у відборі до основних змагань континентальної першості.
- Про що мрієте зі збірною України?
- Зі збірною, як і кожен тренер, мрію потрапити на Олімпійські ігри. Також хочу, аби кількість дітей, які займаються водним поло, збільшувалася. Адже без дитячого дорослому водному поло робити буде нічого. Мої два бажання можна поставити на один рівень: щоб розвивалося дитяче водне поло та олімпійська ліцензія для головної ватерпольної команди країни.
– Ви брали участь в Олімпійських іграх. Поділіться враженнями...
- Це незабутні враження, які залишаються на все життя, момент, який запам’ятовуєш як справжнє свято. Так на Олімпіаді завжди. Дивуєшся, коли бачиш дорослих чоловіків, які плачуть. Ту атмосферу, яка там панує, підготовку, організацію словами передати просто неможливо. Там зібрані усі зірки і всі герої. Перебування на Олімпіаді - це тільки позитивні емоції...
Богдан ПАСТЕРНАК