Віктор Момот, капітан "Динамо" (Львів) - найсильнішої в Україні команди з водного поло. Цього року динамівці в четвертий раз стали чемпіонами країни.

      Чому Віктор Момот тренує дітей, а не дорослих? Яким чином українське водно поло може вийти на світовий рівень? Як і чому капітан динамівців став ватерполістом? Що підтягнуло до гори рівень юнаків-ватерполістів Львова останніми місяцями? Про все це та інше Віктор Момот розповів сайту "Водне поло в Україні".

- Вікторе, чому ви обрали тренувати дітей, а не дорослих?

- Мені більше подобається працювати з дітьми. Для того, щоб тренувати дорослих треба пройти дитячу школу.  Кожен великий тренер колись працював з дітьми. Тим більше, що я люблю дітей.

- Наскільки я знаю, діти вас теж люблять.

- Можливо тому, що я не просто їх треную, а намагаюсь бути їхнім другом. До того ж батьки також задоволені в якому руслі я виховую дітей. Я все більше часу віддаю їх тренуванню, тим більше, що є гарні талановиті діти. Нам би побільше води, більше можливостей, хоча вважаю, що останнім часом на Львівщині у водному поло знову пішов підйом. Львів стає Меккою водного поло в Україні.

- Коли Ви почали займатись водним поло?

- З третього класу. Народився в Ужгороді, я вихованець закарпатської школи водного поло. В 15 років переїхав у Львів. Мене взяв Євген Наумчик в училище. Звідти я попав в юнацьку збірну, і в "Динамо" Львів. З 38 років свого життя водним поло я займаюсь більше 25 років.

- Як обрали водно поло?

- З першого класу я почав відвідувати секцію водного поло, трохи походив і закинув.  Потім, чим я лише не займався: тенісом, баскетболом, футболом і волейболом. А в мене в будинку, на четвертому поверсі жив директор басейну "Спартак", а його дружина були вчителем фізкультури в школі. Вона запропонувала моїй мамі привести мене знову на водне поло. Я плавати вже умів, і мене віддали до другого тренера, його звали Людвіг Іванович Бігунок. З того часу пішло діло. Потім він поїхав в Угорщину, а я перейшов до іншого тренера.

- Чому саме водне поло?

- По-перше, постійно чистий ходиш (сміється), завжди від тебе приємно пахне, а це вже плюс. По-друге, це ігровий вид спорту, що мені дуже подобається. Якщо бігати, то з м'ячем, якщо плавати, то також з м'ячем, щоб цікаво було. Зараз більшість дітей йдуть на плавання, щоб просто навчитись плавати, але потім всі до нас хочуть переходити, бо бачать як пацанва з м'ячами ганяє. 

- Теперішня молодь відрізняється від тієї, що була у ваші часи?

- В цілому молодь тепер трохи не така як колись. Раніше вона була більш відповідальна, більш зацікавлена. А тепер світ комп'ютеризований, нові технології забивають дітям голову, і вони втрачають через це в ігровому плані. Ми раніше в основному ганяли мяч на вулиці, нас додому не можна було затягнути, а тепер їх на вулицю не виженеш. Самі діти повинні бути зацікавлені в цьому. По-перше, це їхнє здоров'я, а по-друге, треба вміти завойовувати певне визнання, якийсь авторитет в колективі. Існує багато гарних причин чому треба займатись спортом. 

- Є діти, які мають талант і бажання займатися, але їхні батьки не в змозі заплатити за тренування?

 Так, це основна біда. Інколи навіть самі тренера трохи мухлюють, або тягнуть за свій рахунок, щоб зберегти для спорту дитину, яка видно, що старається і буде грати. Серед нас багато тренерів, яких я не побоюсь назвати справжніми фанатами своєї справи. Якщо таких людей не буде, то що тоді взагалі буде у нас в країні. І таких людей багато у всіх видах спорту. Я думаю вже всі побачили нові рахунки за газ. Ось так допомагає громадянам держава. А тепер уявіть, скільки коштує підігрів води в басейні. Проблеми є, але якщо будемо гуртом працювати і надалі, то досягнемо багато чого. Якщо врахувати, що розруха, а наша молодіжна збірна змогла потрапити на європейські ігри в Баку, то це про щось свідчить. Голландці нещодавно сказали, що взагалі не знали хто така Україна, поки наша молодіжка не приїхала і не показала їм наш рівень гри.

- Тобто, якщо будуть створені відповідні умови, українське водно поло може заявити про себе і на світовому рівні?

- Досягти світового рівня реально, але для цього потрібен час, і немалий. Просто треба, щоб гравці бачили перспективу в Україні, а не втікали звідси кудись в чужі краї. Не думали так, ось виросту і буду шукати місце за кордоном. Допомога держави тут не замінима. А сьогодні ви ж знаєте як. За дітей все платять батьки. Ну хоча б оренду води держава взяла на себе. Окрім цього треба, щоб були збудовані відповідні басейни. У Львові, наприклад, на мільйонне місто всього три басейни відповідного рівня. А так бачимо лише виключно комерційні басейни, де окремі люди просто відпочивають. 

- Українська збірна брала участь в олімпійських іграх в Атланті. І сьогодні бачимо, що завдяки тренерам-подвижникам  і рідкісним спонсорам вдалося зберегти великий потенціал водного поло в нашій країні. Як не розгубити його?

- Сприяння держави все ж таки потрібне. Держава чомусь думає, якого легіонера запросити за гроші, хоча весь наш національний спорт повинен починатись з дітей. Олімпійські чемпіони виростають з шести років. Поки наша держава не зрозуміє, що треба вкладати кошти в дітей, а потім в юнаків та в юніорів, то ніякого спорту в нас в Україні не буде. Вони його знищать. Сприяти треба на тільки футболу, але й іншим ігровим видам спорту. В Україні гарний і баскетбол, і гандбол... А колись, в 1996 році ватерпольна збірна України, справді, виступала на Олімпійських іграх в Атланті.

- Останнім часом у Львові відбувається багато змагань між юнацькими командами. Чи будуть вони проводитися надалі?

- Олександр Юрійович запропонував, а ми всі підтримали ініціативу проводити чемпіонат області по юнакам. Ми вже 4-5 місяців граємо на різних спорткомплексах по 2001 року народження та молодше, і по 2003 та молодше. Я вам скажу, що підтягнулись діти саме завдяки цим іграм. Організація змагань на нормальному рівні, і так би далі продовжувати. Дітям не вистачає ігрової практики. А завдяки цьому чемпіонату постійно граємо. Проводимо чемпіонат в чотири кола. По 2001 році - 5 команд бере участь. Це лише у Львові, уявіть собі. По 2003 - 4 команди бере участь. Розвиток дитячого спорту йде. Хоч  може не такими темпами як хотілось би.

- Ви капітан команди? Як стають капітаном і чим він займається?

- Капітана переважно обирає команда. Капітан, в принципі, відповідає за все, в тому числі і за результат. Капітан має згуртувати команду, спілкуватися, підтримувати, а може десь і трохи накричати, пожурити. Іншими словами, він - кістяк, який має біля себе всіх збирати. Команда це маленьке стадо, яке має постійно триматись разом, відчувати один одного.

- Я думаю, що нашим читачам буде цікаво почути, про ваші спортивні досягнення.

- Я був чемпіоном Ірану, Польщі, двократним - України, трикратним володарем кубку країни. В юнаках два рази брав участь у чемпіонатах Європи, виступав також за польські команди. Був володарем кубку Баркалова, грав за національну збірну... Більше не буду хвалитись.

У нас дуже сильна як тренерська школа, так і школа гравців. Коли я грав в юніорській збірній, Юрій Ілліч був в мене головним тренером. І звідтіля, мене і ще пару хлопців відразу забрали в "Динамо". Я починав грати з такими людьми як Віктор Берендюга, Юрій Сидорович, Олексій Єгоров, Діма Ірішичев, Дмитро Стратан, Вова Камінецький... У мене були гарні вчителі.

Розмовляла Олена Толстая