Skip to content
logo
Водне поло в Україні    Наша адреса: waterpoloinfo@i.ua
 І С М
Інноваційні Системи
Менеджменту
www.ism-group.com.ua

Advertisement
Advertisement
Advertisement
Главная
Костянтин Алєксєєв: «Аби вигравати, треба кожен раз грати на максимумі своїх можливостей» Версия для печати Отправить на e-mail
07.12.2017
1-3-1024x681.jpgУ четвер, 7-го грудня, розпочнеться другий тур чемпіонату України з водного поло серед клубів Суперліги сезону-17/18, поєдинки якого, як і першого туру, пройдуть на водному майданчику басейну «МіКомп» у місті Кам’янське Дніпропетровської області. Звісно, центральною подією туру стане недільне, друге в сезоні очне протистояння між головними фаворитами чемпіонату – чинним володарем титулу збірною Харківської області та львівським «Динамо», яке в цьому сезоні вже здобуло Кубок і Суперкубок України та прагне повернути собі чемпіонство. Нагадаємо, у першому турі, закинувши у заключній чверті чотири «сухих» м’ячі, перемогу з рахунком 8:5 здобули слобожанці. Як розповів прес-службі ВК «Динамо» один з наймолодших гравців львівської команди 16-річний Костянтин Алєксєєв, та поразка добряче розізлила галичан і вони з нетерпінням очікують на повторне побачення з харків’янами у Кам’янську та зроблять усе, аби взяти реванш і відновити статус-кво в боротьбі за золоті нагороди. Втім розмова, що відбулася після останнього тренування динамівців напередодні від’їзду на другий тур, розпочалася з розповіді Кості про заключний тур юнацької першості України U-16, де золоті нагороди здобула команда Львівського училища фізичної культури, капітаном якої є саме Алєксєєв-молодший.

  
dsc_7345-1024x683.jpg 

– Коли оцінювати першість України загалом, то звісно, що я та уся наша команда результатом залишилися задоволені. Адже вигравати золоті нагороди завжди приємно. Однак, коли говорити конкретно про матчі третього, фінального туру у Дніпрі, то він залишив у мене далеко не найкращі враження. А коли казати прямо, то скажу, що я розчарований нашою грою. Та й про яку позитивну оцінку можна говорити, коли ми програли два матчі з п’яти. Упродовж першого та другого турів ми виграли усі матчі, а тут такий ляп – аж дві поразки в п’яти іграх. Тому наше чемпіонство вийшло трохи «змазаним».

– Першу поразку ви зазнали в грі проти збірної Харківщини. У першому колі ви обіграли слобожанці з рахунком 6:4, а в Дніпрі мінімально програли – 8:9.

– Можливо, з нами злий жарт зіграв той факт, що на той момент ми випереджали харківську команду аж на дев’ять очок, а маріупольців, які йшли другими – на шість. До фінішу залишалося тільки три матчі і десь підсвідомо, ми трохи вже розслабилися – почали думати, що «золото» у нас вже фактично в кишені. Коли ж аналізувати сам той матч, то головна причина поразки – невдала гра в обороні. Адже ми пропустили аж шість, я б сказав, дивних м’ячів. Три з них нам забив Бакшиньов, причому усі абсолютно однакові – з вільного одразу кидав і залітало. В тих епізодах, щоправда, проти нього грав наш хлопець, який значно поступався йому у зрості і йому дуже важко було протидіяти. Інше питання, чому так виходило, що саме він опинявся проти одного з лідерів нашого принципового суперника… А ще три голи ми пропустили через те, що не поверталися в оборону після втрати м’яча. Показовим був гол, який ми пропустили в просто таки кумедній ситуації. Їхній гравець вийшов один на один з нашим воротарем, але Федорко відбив кидок. Однак його ніхто не підстрахував, бо нікого з наших гравців не було й близько – усі виключилися з гри і дивилися, чим усе закінчиться. Тож у підсумку той таки хлопець харківської команди підібрав м’яча, качнув кілька разів Захарія і з другої спроби таки забив…

– Це ти говориш про гру в обороні. А в атаці хіба ви зіграли добре? Зокрема, у вирішальній, четвертій чверті не забили жодного м’яча. Не було моментів?

– Та в тому то й справа, що по грі ми мали вигравати три, а то й чотири м’ячі. І в останньому періоді моментів було не менше, ніж у попередніх. Однак ні я, ні Осика їх не реалізували. Так що в тій поразці винна не лише оборона, а уся команда – а ми з Максом (Осикою – Ред.), на мою думку, найбільше. І це при тому, що Осика в тій грі забив три голи, а я чотири. Хоча повинен був закинути м’ячів сім, не менше…

– Я так розумію, що окрім Алєксєєва і Осики, інші по воротах харків’ян і не кидали?

– У нас гра була побудована таким чином, що завершальний кидок зазвичай виконували або я, або Осика, або Степанюк. Чому? Просто в інших гравців кидок поставлений значно гірше.

– У наступному матчі ви переконливо (11:7) обіграли маріупольську «Меотиду» і стали чемпіонами.

– Цікаво, що знову Макс забив три голи, а я чотири. Гра вийшла досить важкою, однак виграли ми переконливо. Тут зіграла свою позитивну роль поразка від харків’ян. По-перше, вона нас добряче по-спортивному розізлила. А по-друге, після неї ситуація складалася вже таким чином, що програш маріупольцям у два м’ячі залишав нас без золотих медалей. Тобто права на поразку у нас вже не було, тож і налаштування на гру було максимальним. Ми зіграли проти «Меотиди» так, що у них і шансу жодного на позитивний результат не було.

– А що завадило вам завершити чемпіонат на мажорній ноті? Замість того, щоб в останній день перемогти одеську ДЮСШ «Водне поло», в чому до матчу ніхто не сумнівався, ви зазнали поразки (8:9) і в підсумку дозволили супернику посісти четверте місце, тим самим опустивши на п’ятий рядок турнірної таблиці дніпровську СДЮШОР-ДНУ.

– Одразу хочу заявити, що жодних намірів когось підтягнути, а когось опустити, про що багато було чуток, ми не мали. Так сталося і все – ми ні з ким ні про що не домовлялися і нікому спеціально не програвали. А причин нашої поразки є дві. Перша лежить на поверхні – у тій грі ворота у нас захищав не основний голкіпер Федорко, а його дублер Ярослав Поріцький. Фактично не грали й Осика та я. Таким було рішення тренерів – дати пограти якомога більше хлопцям, які в попередніх іграх мали мінімум ігрового часу. Зрештою, вони ж повинні були також зробити свій внесок у наше чемпіонство. Та й треба думати про майбутнє, а ми – я, Осика та Федорко – в наступному сезоні вже не зможемо через наш вік грати в першості U-16. Тому напередодні тренери сказали, що хочуть побачити, як команда виглядатиме без нас.

– І які твої враження зі сторони про майбутні перспективи цієї команди?

– Скажу, прямо, що до гри не сумнівався в тому, що й без мене, Макса і Захарія ми все одно виграємо. Ну не та в Одеси команда, ми повинні в них вигравати у будь-якому складі – я був у цьому переконаний. У нас, до речі, була домовленість, що в разі, якщо з підсумковим результатом будуть проблеми, то ми з Осикою увійдемо в гру. Однак довший час ми вигравали – нехай не багато, один–два м’ячі, але вели перед. Та на передостанній хвилині одесити забили двічі поспіль і вже ми програємо один м’яч. На останню хвилину ми вийшли з Максом, але нічого зробити не встигли – все ж забити на замовлення за такий короткий відрізок ігрового часу не так просто…

– Одну причину програшу, грали не найсильнішим складом, ти назвав. А яка інша складова поразки?

– Вона полягає в психології хлопців, які вигравши достроково перше місце, вирішили, що можна виходити на останню гру без налаштування на боротьбу. От цього я ніяк не можу зрозуміти. Як капітан команди, я перед грою зібрав хлопців і сказав, що ми не маємо права не виграти цей матч – адже ми чемпіони, а значить, повинні до останнього давати максимальний результат, тим більше, один раз ми вже програли. Але по очах багатьох хлопців я бачив, що вони не розуміють, про що я говорю. Я їх просив забути про те, що ми вже перші – треба вийти і зробити свою роботу таким чином, щоб виграти і бажано з якомога більшим рахунком. Я переконаний, що виходячи на гру, треба забувати як про турнірне становище, так і про силу чи слабкість суперника – необхідно від першої до останньої секунди грати на максимумі своїх можливостей…

_____20161003_1095465761.jpg

– А що, на твою думку, завадило «Динамо» виграти центральну гру першого туру Суперліги у збірної Харківської області?

– Болюче питання… Коли гра закінчилася, то в роздягальні була мертва тиша – ніхто ні з ким не говорив, ні в кого не було бажання щось обговорювати, бо ніхто не розумів, як можна було наробити стільки помилок в заключному періоді. Так, гра була важка і після двох періодів ми програвали в один м’яч – 3:4. Але в третій чверті усе почало ніби ставати на свої місця. Ми взяли гру під свій контроль, закинули два голи (стало 5:4 на нашу користь), тож здавалося, що тепер ми уже харків’ян не відпустимо. Але сталося, не так, як гадалося…

– Не вистачило сил – суперник був функціонально краще підготовленим?

– Та в тому то й справа, що ні. Ми перед туром складали тести – у всіх була хороша фізична готовність та й у грі не відчувалося, що ми гірше готові. Швидше навпаки, а програли, бо швидко пропустили в четвертому періоді дві контратаки. Причому нам забивали після того, як ми не реалізували чисельну більшість. Ми знову почали програвати – 5:6, а часу до завершення залишалося з кожною секундою все менше, тож мимовільно ми почали поспішати. А тут ще й фарт від нас відвернувся. Пригадую епізод, коли Дядюра отримав передачу і кидав не з найкращої позиції. Однак зумів виконати складний кидок і мав забивати, бо Петров (воротар збірної Харківської області – Ред.) був впевнений, що кидка не буде і виявився до нього не готовим. Однак м’яч не залетів до сітки – штанга. І тут же пішла «оборотка» – ще одна контратака і знову ми пропустили. Розумію, що ми самі винні в поразці, а тому не хочу виправдовуватися.

– Виходить, що тепер вам бажано вигравати у харків’ян в другому турі…

– Що значить бажано? Нам просто необхідно вигравати в наступній грі з ними. Для нас кожна гра зі збірною командою Харківщини – це принципове протистояння, в якому ми повинні робити усе, щоб здобути перемогу. Це стосується матчів на будь-якому рівні і в будь-яких вікових категоріях. А тут Суперліга – головне змагання всеукраїнського рівня! Тим більше, в цьому сезоні немає матчів плей-оф, а значить кожна гра, як фінал. Ми уже відстаємо від свого конкурента в боротьбі за чемпіонство на три очки. А якщо знову нас спіткає у Кам’янському невдача, то розрив сягне шести пунктів, а попереду залишиться тільки чотири поєдинки. Ні, нам обов’язково треба вигравати і вирівнювати ситуацію. Та й Новий рік і Різдво хочеться зустріти в гарному настрої. А коли не виграємо, то самі собі зіпсуємо свята.

– І за рахунок чого, на твою думку, «Динамо» може виграти?

– Та ми повинні просто зіграти в свою гру. Зіграти так, як це було у третьому періоді нашого останнього матчу в Кам’янському. Я вважаю, що ми в принципі сильніші за харків’ян. Головне, максимально налаштуватися на гру і зберігати належну концентрацію від першої до останньої миті, що дозволить максимально надійно зіграти в обороні. Треба дотримуватися ігрової дисципліни – виконати установку тренера і тоді усе буде гаразд.

_____20161003_1511618894.jpg 

– Після поразки в першому турі відбулася серйозна розмова в команді?

– Звісно, що ми, як то кажуть, до кісточок розібрали увесь матч, проаналізували всі помилки. Але усе було без надмірних емоцій, без образ на чиюсь адресу. Це ж спорт, а водне поло – командна гра, в якій усі в однаковій мірі відповідають за результат.

– У вас в команді є вже кілька ветеранів, але є зовсім молоді хлопці, одним з яких є ти.

– (Сміється – Ред.) Ні, дідівщини в нас немає. Звісно, що старші гравці вчать нас, молодих – підказують як зіграти в тій чи іншій ігровій ситуації, діляться досвідом, підбадьорюють. Ну хіба, можливо, Дядюра, на правах капітана, інколи може «напхати». Але робить це без надмірно образливих слів і без злості. Та загалом мікроклімат у нас в команді хороший. Знаєте, інколи мені здається, що я граю з партнерами, яким лише на рік–два, максимум на три роки більше, ніж мені…

Прес-служба ВК «Динамо» Львів

  
Последнее обновление ( 07.12.2017 )