Skip to content
logo
Водне поло в Україні    Наша адреса: waterpoloinfo@i.ua
 
Росія
це
Окупанти !!!

 

 

 

Advertisement
Advertisement
Advertisement
Главная arrow Iнтерв'ю arrow Віктор Момот: «Я щасливий, бо дивлюся на життя оптимістично»
Віктор Момот: «Я щасливий, бо дивлюся на життя оптимістично» Версия для печати Отправить на e-mail
12.02.2017
img_10576536587432.jpegЧому хлопцям і дівчатам варто вибрати саме водне поло? Які риси характеру тренера найбільш важливі при роботі з дітьми? Та яким є життя успішного ватерполіста на суші, розповідає знаний львівський гравець, в минулому багаторічний капітан львівського «Динамо», а нині ще й тренер юнацьких команд ДЮСШ-3 і Львівського училища фізичної культури Віктор Момот, якому минулого вівторка виповнилося 39 років.


thumb5465.jpg

– Вікторе, якщо б не водне поло, то з чим би ви хотіли пов’язати своє життя?

– Якщо б я залишився в Ужгороді, то поступав би на якісь гуманітарні науки, вони мені легко давались. В школі мені було достатньо слухати на уроках, і не було потреби вчити щось вдома. Хоча і математика не погано йшла. А ще мені завжди подобалось за кермом сидіти, то може б я своє життя і з дальнобоєм пов’язав. Але це лише припущення. Насправді мені дуже сподобалось водне воло, тому життя вирішив пов’язати саме з ним.

– Та все ж якесь хобі у вас напевно є?

– Моє хобі – це рибалка. Коли є час, то ми виїжджаємо на неї сім’єю, а коли такої можливості немає, то їду один. Мені подобається тиша, моральний і духовний відпочинок під час неї, спілкування з близькими людьми, шашличок, навіть, сто грам. Я завжди їжджу на рибалку з ночівлею, після робочого тижня, і це заряджає на природі енергією на наступний тиждень.

– Хто надихнув вас займатись водним поло?

– В дитинстві батьки їздили кожен рік на море, так що я був на морі вперше, коли мені було лише вісім місяців. Воду дуже любив, плавати навчився також на морі з татом. З перший по третій клас я займався різними видами спорту. Та у мене була в школі вчителька фізкультури, а її чоловік був директором ужгородського басейну. Вона з дозволу батьків завела мене на тренування, плавати я вже умів, тренер сказав, щоб я залишався. З кожним роком мене все більше і більше затягувало. Але скажу відверто, що воно не дуже мені легко давалося. Тому, коли я бачу дітей, яким в перші роки не дається гра, то не роблю одразу висновки, що вони не будуть грати в водне поло. Кожна людина індивідуальна і хтось розкривається раніше, а хтось пізніше. А свідомо я почав грати в 10-му класі, тоді ж я почав стрімко прогресувати. У мене була надлишкова вага в дитинстві. А в 11-му класі мене забрали в Львівське спортивне училище. Тож з 1995 року я живу у Львові. Так що з 15 років я вже привчався до самостійного життя, жалітись не було кому, мама далеко, тому училище стало для мене хорошою школою життя.

– Що вам найбільше подобається у водному поло?

– Мені подобається не просто забивний гравець, а такий що веде, бачить гру, поле і може дати своєчасний і правильний точний пас. Мені подобається творча гра.

– Наскільки водне поло травматичний вид спорту?

– Водне поло входить у трійку найважчих видів спорту в світі. Професійним травмам піддаються вуха, суглоби на колінах та ліктях, можуть і лице, і ніс розбити, мені якось порвали пальцем губу. Але в першу чергу це вуха. Ось сьогодні на тренуванні по мені був такий удар, що навіть пластикове вушко на шапочці тріснуло. Якби не це вушко, то барабанна перетинка полетіла би. Раніше мені і ребра ламали, і брови розбивали. Це чоловіча гра.

maxresdefault-768x432.jpg

– А що на вашу думку найважче у водному поло, травматизм чи щось інше?

– Найважче – це правильна робота ніг під водою. Це подібно до того, як людина перебуває у невагомості в космосі, вода для неї не природне середовище. Тому у футбол можна навчитись грати в два рази швидше, ніж у водне поло, бо бігати ви вмієте вже з однорічного віку. А у водному поло над рухом ніг треба працювати багато років. То ж маленьким дітям найважче розвернути правильно ноги на брас, щоб вони під водою правильно працювали. А травматизму, напевно, немає тільки у грі в шахи.

– Що вас надихало в минулому, і що зараз мотивує займатися спортом?

– Напевне фанатичність до цього виду спорту. Ось подивіться на ветеранів водного поло, вони всі мають різні заняття, хтось бізнесом займається, хтось працює, але два-три рази на тиждень вони збираються, тренуються, відвідують чемпіонати, турніри. Це просто любов до цього виду спорту, фанатична любов.

– Мабуть у вас є кумири у водному поло?

– Це гравець збірної Угорщини 1990-их – 2000-их років Вінце Болаж. Він зараз працює з третім клубом чемпіонату Угорщини, і вони грають, навіть, у Лізі чемпіонів. Він був диспетчером команди, дуже добре орієнтувався в грі і грав з великою точністю.

– Ви не лише гравець львівського «Динамо», але ще й тренуєте дитячу команду. Чи позначається це на вашій грі за «Динамо»?

– Позначається це на мені так, що я не можу завжди тренуватись зі своєю командою, тому що основна робота з дітьми. Але досвіду вже стільки набралось у мене, що маю повне право комусь його передавати. Гадаю, що маю не лише право, але й потребу в цьому. Якщо діти в мене постійно в призах, то чому їх не тренувати. Значить я на правильному шляху. Особливо подобається, коли ти береш дітей, які ледве «колупаються» у воді, а хтось і цього не уміє, і за два з половиною роки бачиш, як вони починають розбиратись у тактичних схемах, як вони грають, як вони заводяться, як змінюється ставлення суперників, які починають нас боятись. Все це приносить мені задоволення.

528-1024x687.jpg

– Чому хлопцям і дівчатам варто вибрати саме водне поло?

– По-перше, ти завжди будеш чистий, бо завжди у воді. Тож від тебе гарно пахне. Для чоловіків це всебічний розвиток тіла, найгарніша фігура у ватерполіста. Не фітнес, не культуризм, а водне поло. В принципі, до цього виду спорту тяжіють не одинаки, а ті, хто любить бути в компанії, ті кому потрібне спілкування, тому що це командна гра. І потім, як показує практика по життю, вони один одному будуть допомагати, навіть ті, що бились між собою. А зараз таке життя, що без друзів важко вижити.

– Які риси характеру тренера найбільш важливі при роботі з дітьми?

– Я над цим ніколи не задумувався. Тренер повинен мати хоч якийсь мінімальний авторитет у дітей і треба їх любити, а не ставитись до них як будь. Вони ж це відчувають. Треба самому відчувати рівновагу, щоб не перегнути палку в строгості. У мене все це виходить саме собою, а з віком набирається ще більший досвід. Дуже велику роль грає перше знайомство з дитиною, як ти перше тренування з нею проведеш, як її заохотиш. Тому що дитина визначається щодо майбутніх занять вже після першого тренування.

– Розкажіть трішки більше про себе як людину, а не спортсмена. Наприклад, яка ваша улюблена страва?

– Угорське блюдо, називається «Сегединський». Квашена капуста вимочується у воді, а потім тушкується з телятиною і свининою. Коли зварилось, то заливається сметаною, і ще трохи тушкується. І до того всього є хлібці, у нас на Закарпатті вони називаються книдлі. На них зверху накладається «Сегединський». Коли маю час, особливо на вихідні, я люблю готувати їжу сам. Готую все. Я купив два керамічні ножі, якими сам готую та нікому не дозволяю ними користуватись. Один ніж на м’ясо, інший на овочі та фрукти.

– А які фільми вам подобають?

– Наукова фантастика мені подобається. Інколи можу переглянути якісь ненав’язливі, більш комедійні бойовики. Останній фільм, який я дивився, називається «Прибуття». Там все без стрілянини, без того всього, дуже цікавий фільм, чиста наукова фантастика.

-322-1024x687.jpg

– Чи любите ви читати книги?

– Моя улюблена книга «Список Шиндлера». Я, до речі, її зараз знову перечитую, бо раніше я читав її російською, а тепер українською. Читаю, коли маю вільний час, інколи на рибалці. Я рибалю на бубенцях, на коропа, на білого амура, а для цього треба мати терпіння. Ось у поїзді кілька днів тому ми їхали з Маріуполя до Львова 32 години, то я читав всю дорогу. Читаю також в готелі, на роботі, коли є перерва. Читаю щоб не сидіти в мобільному телефоні та коли немає сенсу їхати додому, сиджу на басейні і читаю. А в дитинстві я читати не любив, навіть ненавидів. А коли став старше, то якось прорвало в цьому питанні. В школі примушували, я не хотів, а тепер буває книга за книгою йде, а деякі так затягують, що не помічаєш, як вже п’ять годин її читаєш.

– А як стосовно музики, які ваші улюблені пісні, або може гурти?

– Подобається транс, Армін ван Бюрен, особливо, коли за кермом їдеш на нашому клубному автобусі тисячу кілометрів. То мене хлопці інколи просять, щоб я щось інше увімкнув. Хоча в принципі я слухаю різну музику.

– У вас двоє своїх дітей. Що важче: бути хорошим батьком чи хорошим ватерполістом?

– Я маю надію, що я хороший батько. Але в житті так склалось, що я більше уваги приділяю чужим дітям, а не своїм. Донька ходить до мене в групу, бачить як я працюю. Я заборонив їй звертатись на тренуванні до мене «тато».

– Як ви познайомилися з дружиною?

– Ми познайомились на відкритому басейні «Динамо», коли він ще працював. Я жив тоді в гуртожитку, вона була дочкою інструктора, тому я знаю її, коли їй було 12 років, а мені 20. А потім вісім років пролетіло і я побачив як вона стала симпатичною дівчиною. Почали спілкуватись, все дуже душевно виходило, тож ми довго не тягнули, через чотири місяці документи на одруження подали. Ми вже разом 12 років, і я бачу, що вона є хорошою жінкою, мамою і господинею.

2813.jpg

– Чи вважаєте ви себе щасливою людиною?

– Я вважаю себе щасливим. Я недавно прочитав, що щастя, це коли здорові твої діти. Я з цим згоден. Головне, щоб всі рідні були здорові. Бо дуже важко, коли треба ховати близьку людину. Мої батьки живуть разом більше 45 років і в мене є приклад на кого рівнятись. Я в постійному русі, постійно зайнятий цікавою справою, а коли не має справ, то є багато друзів, тож ми зустрічаємось, спілкуємось. Я вчився, щоб займатись тим що мені подобається, а не возити в Польщу спиртне та сигарети на перепродажу. Багато не заробляю, але живемо потихеньку. Тож дивлюсь на життя оптимістично, тому навіть маю прізвисько в команді «Вітя позитив».

Джерело:  Прес-служба ВК «Динамо» Львів
Последнее обновление ( 12.02.2017 )