Харків'янка Анна Гончаренко є суддею міжнародної категорії з водного поло. Що потрібно для того, щоб стати хорошим суддею? Чи помиляються судді? Чи повинна бути важлива для судді думка спортсменів? Чому мрія Анни Гончаренко поки що не може здійснитись? Про це та інше, Анна Гончаренко розповіла сайту "Водне поло в Україні" під час неформальної розмови по закінченню фінального туру Чемпіонату з водно поло (чоловіки) у Львові на початку червня.

- Дуже цікаво дізнатись, як стають суддями?

- 11 років я грала за національну збірну України, 11- кратна чемпіонка України, 10-кратна володарка Кубку України. Жіночу команду перестали фінансувати, а я не захотіла полишати водне поло, тому обрала суддівство. Для цього необхідно здавати усний іспит, і до того ж, англійською мовою.

- Отже, стати суддею, було вашим бажанням?

- Я сама захотіла. Спочатку навчалася і стала суддею національної категорії. Певний час потрібно було судити в України, а вже потім можна подавати заявку на міжнародну категорію.

- Тобто, ви судите в інших країнах?

- Так, я суджу закордоном, в різних країнах.

- Хто вирішує в яку країну ви поїдете?

- Україна не має до цього ніякого відношення, нас викликають і роблять призначення суддів LEN бюро, FINA бюро. Є головний суддя в Україні, а ще є головний суддя по міжнародним суддям. Він збирає суддів, викликає їх в залежності від матчу, рейтингу.

- До суддівства потрібно мати покликання чи особливий талант?

- Ні, суддівство це праця. Якщо будеш вчитись, розвиватися, тоді це принесе тобі успіх.

- Напевно важко догодити всім і ніколи не помилитись, чи бувають претензії до Вас?

- Цього не оминути, претензії звичайно бувають. В спорті тренер може мати претензії до гравців, а вище керівництво до тренерів. Так само бувають претензії і до суддів. Ми всі люди, а не роботи, тому й робимо помилки.

- Ви тренуєте?

- Я грала за збірні України. Після гравця стала суддею, у мене не було проміжного етапу,  я не тренувала. Мені дуже подобається судити, але з великим задоволенням я  стала б тренером. Тренувала б жіночу команду. Але з цього року, на жаль, жіночу національну збірну закрили.

- Тобто, поки що, зовсім нема можливості втілити в життя вашу мрію?

- Ні,  води немає, набору немає. Я з Харкова, у нас  така ситуація. Та й скрізь по Україні подібні проблеми. Це стосується не лише жіночого водного поло, проблеми у всіх видах спорту.

- Від кого найбільше залежить успіх команди?

- Я сама гравець. Дуже хвилювалась під час матчу, коли грала. Та коли стала суддею, то зрозуміла, що 90% успіху команди може залежати від судді. Тепер я хвилююсь ще більше. Це дуже важка професія. Потрібно судити чесно, хочеться бути чесною. Я вважаю, якщо тренера і команди задоволені, то я судила добре. Для мене важлива думка спортсменів.

- Як жінка-суддя Ви повинні мати сильний характер. Якими якостями повинен володіти суддя?

- Для мене найголовніше, щоб все було чесно. Щоб команди вигравали заслужено, це найголовніше. 

- У Вас є сім'я, діти? Що вони думають про вашу професію?

- У мене є чоловік і дитина. Чоловік плавець, тренер з плавання. Ми разом удвох в одній стихії з самого дитинства. Спорт єднає.

Спілкувалась Олена Толстая