Головний тренер національної збірної України Завізіон Валерій Михайлович приїхав до Львова на 6-й тур Чемпіонату України не лише для того, щоб вболівати. Його головна турбота зібрати такий склад національної збірної, щоб на другому кваліфікаційному турі до чемпіонату Європи "Белград 2016" (Сербія), який відбудеться у Франції, показати хороший результат. Валерій Завізіон розповів сайту "Водне поло в Україні" про причини ослаблення національної збірної і про те, яким чином можна виправити ситуацію. 

- Багатьох досі мучить питання як так сталось, що збірна України програла Ізраїлю на останніх кваліфікаційних іграх?

- По-перше, під час різдвяно-новорічних канікул басейни не працювали, тому не було належної підготовки. Фактично перед виїздом були одні короткочасні збори. Через це ми майже не мали ігрової практики. По-друге, команда Ізраїлю стала грати краще. Вони проводять організовано чемпіонати, в них багато міжнародних турнірів, тому вони вже зовсім інші, ніж два роки тому.  До того ж загальна ситуація в Україні сильно відображається на розвитку спорту.

- Чи втрачаємо гравців через це?

- Ми вже втратили одну із лідируючих команд  - з Маріуполя, 13-ти кратних чемпіонів України. Команду просто розформували через відсутність фінансування. З основного складу збірної пішло п'ятеро людей. Також відскочила Одеса. Вони знайшли гроші на один тур, а на другий вже ні. А молодь ще не зовсім готова. Тих, хто був на других ролях, ми були змушені виставляти на перші. Відбувся болючий перелом, різке омолодження складу збірної, тому і програли. Хоча старалися, але технічна майстерність не дозволила перемогти. Багато моментів під час гри не були використані, як це робилось раніше.

- Чи можливо якось утримати гравців?

- Можливо, але треба мати чим. Те, що нам виділяє міністерство, то це крихти і сльози. Навіть соромно розповідати скільки у нас отримують гравці. В мене нема козирів, щоб я прийшов і сказав: дайте мені грошей, бо з тією командою, що в нас є тепер, дай хоч мільйон, ти відразу чуда не зробиш. Потрібен час, має бути конкуренція, а з тієї кількості команд, що існує тепер в Україні, обирати особливо нема з кого. Беремо тих хто є. Гравцям і клубам важко себе утримувати, вони вимушені йти і шукати собі іншу роботу. І водне поло для них перетворюється на хобі.

- Раніше було по інакшому?

- Так, раніше існувала певна програма, був кошторис, виділялись гроші, тренер міг спокійно порахувати три або чотири збори, з'їздити на якийсь турнір, а тепер такого нема. Тепер неділю перед виїздом, це в кращому випадку, а інколи зустрічаємось просто в аеропорту, зібрались і полетіли, а там вже як вийде. З таким бюджетом грати професійно неможливо. Жіноче водне поло в Україні вже закрили через брак фінансування. З часів Радянського Союзу, у нас звикли що якщо команда є, то вона має бути обов'язково чемпіоном, здобувати призи, медалі. Але ж коли нічого не вкладаєш, то нічого і не отримуєш. Потрібна державна програма, спонсори, які будуть готові вкладати гроші. А хто з гравців потягне зі своєї кишені все оплачувати, ну може один-два рази комусь це і буде під силу, а далі?

- А де ж спонсори?

- Меценатів у нас мало залишилось. Футбол це вже як бізнес, тому там і крутяться гроші. Але навіть там все поступово закривається,  вже кілька клубів згорнулись, а інші види спорту ледь животіють. Зруйнувати легко, а ось створювати опісля буде набагато складніше, якщо комусь це взагалі ще буде потрібно. Наразі все поки що руйнується. Я грав свого часу за "Динамо" Київ, у нас був гарний 50-ти метровий басейн. Футболісти забрали його в нас, зрівняли із землею і зробили платну стоянку. Ми там виросли, збірна Союзу проводила останній збір перед Олімпіадою в Києві, матчі СРСР з США там відбувались. Там була і важка атлетика і боротьба, олімпійські чемпіони тренувались. То все зрівняли із землею, а команду потихеньку закрили.  

- Чи будуть якісь зміни в складі команди для другого кваліфікаційного туру Чемпіонату світу у Франції?

- Я планую взяти когось з ветеранів, щоб вони своєю майстерністю і досвідом направляли команду в потрібне русло. Буду підбирати людей по результатам Кубка. Думаю взяти воротаря зі Львова, також Шведова...  Рівень водного поло впав. Раніше було хоч три-чотири сильних клуба, а тепер залишились тільки  "Динамо" (Львів) і "Слобожанець" (Харків). Через це конкуренції практично нема. Раніше був більший патріотизм, люди рвались попасти в національну збірну, а тепер це сприймають як щось звичайне. У клубі собі граєш, ведеш розмірене життя, а в збірній треба мобілізуватись, а навіщо? Тепер, якщо гроші є, за кордон можна поїхати не попотівши, не надриваючись на зборах чи іграх.

- Іноземці цікавляться нашими гравцями?

- Наші гравці намагаються попасти в іноземний клуб. А іноземці не беруть спортсмена не побачивши його в грі, приїжджають, спостерігають і готові забирати лише тих, хто грає суттєво краще, ніж їхні місцеві. Або, ось поляки оплачують нашим хлопцям дорогу та гру на змаганнях, при цьому особливо нічого не вкладають, зате мають готових гравців, яких виховують наші клуби. А, щоб взяти гравця з України до себе за кордон на постійно, це вже серйозніші видатки, тому на довший час туди від нас практично ніхто не їде. А, щоб показати себе, треба грати постійно на високому рівні, а не так, що раз “вистрелив”, а потім тебе не видно.

- Як гравцю тримати рівень?

- Не вистачає стабільності в особистому житті спортсменів. То проблеми  вдома, то не готовий, то безгрошів'я, то проблеми в інституті... Хронічні серйозні стреси впливають на спортсмена погано. І дивишся, одну гру він вражає, а на іншій, він вже ніякий. Раніше було так, визначайся, чого ти від життя хочеш: чи спортом займатися, чи в науку йди. У професійного гравця була перспектива, а тепер всі фактично любителі. А інакше як людям вижити? Тому того запалу вже нема. Ось є в нас один перспективний гравець, але знайшов роботу і перестав тренуватись. Навіть басейни комерційні. Їм вигідніше запустити людей, які їм добре заплатять, ніж на той самий час наші команди. Не хочуть іноді пускати нас, бо лінуються доріжки знімати.

- Під час 6-го туру ви відкрили для себе нові імена?

- Це було метою мого приїзду сюди - подивитись гравців. Спостерігав за новими людьми, залишився ними задоволений. А до тих, хто грав раніше в мене виникли запитання. По тактиці, по баченню гри з ними треба ще працювати. У деяких рівень упав, не знаю через що. Хотів би похвалити Волончука і Шведова. Хоч вони і ветерани, але відіграли на достатньо високому рівні.

- Чому вирішили повернути в збірну ветеранів?

- Потрібен результат. Ніхто не буде ставитись до нас з особливим розумінням, якщо ми програємо. Можна і треба “накатувати” молодь, але не за рахунок того, щоб кидати молодих гравців під прес ветеранів з інших команд. Це можна робити на зборах, на спеціальних турнірах. На офіційних же змаганнях вони поки що не витягують. Будемо привчати їх частково, по одному...  Хлопець може бути дуже хорошим гравцем, але цього недостатньо, треба ще мати організаторські здібності, певний авторитет.

- Як це впливає на гру?

- Тоді в команді буде координація, взаємна підтримка, чого нам не вистачало на останніх іграх. Раніше це добре вдавалось організувати моєму попередньому помічнику з Маріуполя. Необхідна конкуренція, а інакше існує загроза зіркової хвороби, мовляв, а хто мене замінить у збірній, нема ж кого взяти на моє місце. А так, нехай хоч ветерани створюють здорову конкуренцію, і стимулюють нашу молодь грати без перепадів. Можливо залучення ветеранів виглядає певним кроком назад, але реабілітувати національну збірну після минулого туру необхідно.

- То все ж омолоджувати збірну Ви плануєте?

- Безумовно, а інакше й не може бути. Шкода, що в нас немає турнірів, ніхто нікуди не запрошує. Чому важливо збірній грати разом до туру? Не тільки, щоб майстерність підвищувати, комбінації розігрувати, але також, щоб знаходити спільну мову, психологічну сумісність. Гравці з різних регіонів країни, малознайомі, а повинен бути один командний дух. Раніше так і було, а тепер над цим треба працювати. Сподіваюсь, що скоро в країні наступить спокій і все стабілізується. Хочеться, щоб географія українських команд збільшилась. Добре, що у Львові ватерпольне життя ще кипить, ось в Червонограді хочуть ще щось відкрити, а в інших регіонах все закривається, або ледь виживає. А якщо командам зі Львова не буде з ким грати, то як вони будуть розвиватись?

- У вас новий заступник. Чим ви керувались, коли рекомендували його?

- Мій попередній заступник був з Маріуполя. Але розпочались обстріли, йому треба було подбати про безпеку своєї сім'ї. Я не хотів його втрачати, але так склались незалежні від нас обставини. Мій новий заступник - віце-президент ФВПУ, він і раніше відповідав за організаційну сторону підготовки збірної. Я думаю, що він зможе принести користь саме з цієї сторони і надалі. Життя покаже. Цей кваліфікаційний тур, мені здається, буде визначальним. Інші люди з якими я також був готовий співпрацювати, відмовились. У кожного свої проблеми, своє навантаження. З кимось я не дуже хотів працювати. А це також важливо, бо ж відповідальність за все несу саме я.

- Як ви стали державним тренером?

- У міністерстві оголосили тендер. Всі, хто хотів міг брати в ньому участь. Мені також запропонували, я підготував програму і мене підтримали. Все було прозоро і на конкурсній основі. Перед тим, я тренував словацьку команду. Звісно в мене був і авторитет як у гравця, я виступав свого часу і за збірну Союзу, і за "Динамо" Київ, були і серйозні здобутки. Підтримував хороший рівень і національної збірної, ось лише останній тур в Польщі не вдався, але я вже пояснив чому. У Франції будемо брати реванш. Моїм тренерством поки що всі були задоволені, принаймні в очі. Буду все робити можливе в нинішніх умовах і надалі.

- Від імені уболівальників водного поло хочу подякувати Вам, Валерію Михайловичу, за ваш труд і незламність, і побажати нових здобутків нашій збірній.

- Дякую вам.

Спілкувалась Олена Толстая