Skip to content
logo
Водне поло в Україні    Наша адреса: waterpoloinfo@i.ua
Перемога
народжується у боротьбі !
Advertisement
Advertisement
Advertisement
Главная arrow Iнтерв'ю arrow Ігор Зінкевич: З наступного сезону відмовимося від легіонерів
Ігор Зінкевич: З наступного сезону відмовимося від легіонерів Версия для печати Отправить на e-mail
16.07.2014

zinkevych_kubok1.jpgЛьвівська ватерпольна команда майстрів “Динамо” другий сезон поспіль стала чемпіоном України. Завдяки чому перемагають хлопці, які тренуються у маленькому нестандартному басейні? Як це — бути ватерполістом і чемпіоном країни у безводному місті? Як у часи тотальної спортивної професіоналізації утримувати любительську команду? Про це та інше читачам “ВЗ” розповів головний керманич “динамівців” Ігор Зінкевич.

 

- Уже два сезони ми відмовилися від плей-оф і змагаємося за коловою системою: це об’єктивніше, дешевше, і гравців додаткових не потрібно шукати (зазвичай весь чемпіонат команди проходили з одними гравцями, а на фінали  запрошували інших), - пояснив Ігор Зінкевич. - Щоправда, цього сезону не всім вдалося пережити фінансові труднощі й дійти до фінішу: достроково боротьбу припинили спочатку команди Дніпропетровська і Київської області, а згодом і Севастополя. Тобто наприкінці сезону в чемпіонаті України брали участь п’ять команд.

Наш головний суперник — маріупольський “Іллічівець” багато років грав також і в чемпіонаті Росії, але останні два сезони їм не по кишені така можливість тримати свій клас на висоті. Подібні міжнародні зустрічі — моя давня мрія. Тож минулого року ми організували “Кубок Карпат”, де грають команди Польщі, Словаччини, Молдови та України. Ми проводимо по одному туру у кожній з цих країн — з командами, які перевершують нас у класі. А це чудовий досвід, тим паче, що у цьому турнірі ми граємо без легіонерів, суто у львівському складі. “Іллічівець” був непереможним завдяки тому, що “варився” у значно сильнішому чемпіонаті. Ми ж тепер піднімаємося завдяки тому, що зуміли зберегти спортивну піраміду: ДЮСШ — Училище фізичної культури — команда майстрів. Особливий акцент варто зробити на середній ланці. В училищі у хлопців немає ранкових занять, і вони можуть тренуватися на воді, яка саме у ці часи є фінансово доступною і вільною. Увечері вода є надто дорогою, тож нам ніхто не дозволить тренуватися, якщо за це задоволення ми не заплатимо. Хоча у понеділок і четвер у нас є можливість увечері вийти на воду — у 21.30. Та ось хлопці у мене ще зовсім молоді, і батьки хвилюються, коли вони вночі повертаються додому.

- Чим львівське “Динамо” відрізняється від своїх суперників?

- Найстаршому гравцеві, Вадиму Скуратову, уже 47: він виходить на кілька і хвилин і надійно виконує свою роботу. Суперники і досі бояться його. Скуратов так і не пішов з водного пола. Навіть коли очолював національну збірну, знаходив час для власних тренувань. Вадим у свої роки може ще дати фору молодим, він завжди у формі. Скуратов напрочуд азартний і енергійний: самою своєю присутністю він може запалити молодих хлопців на перемогу. Це найцінніше, особливо зважаючи на те, що молодь сьогодні якась інертна, її непросто розрухати. А з іншого боку, що я можу запропонувати 18-20-річним юнакам? У нас любительський клуб, у команді майже ніхто не отримує зарплати. 400-500 грн. стипендії облдержадміністрації вистачає їм на проїзд. Так, хлопцям цікаво грати, подорожувати країною, спілкуватися. Але чи довго вони протримаються суто на цьому зацікавленні? Зазвичай, відігравши кілька років, хлопці ідуть заробляти гроші. Я докладаю усіх сил, щоб втримати їх, та поки що це не дуже виходить. Залишаються самі фанати. “Ігор Ілліч, ми ще поборемося!”, - своїм запалом вони надихають і мене. Інші ж стають юристами, медиками чи програмістами. Та ми таки виживаємо — завдяки спонсорам Олександру Свіщову та Григорію Козловському, які займаються бізнесом, а свою любов до водного пола висловлюють шляхом фінансової підтримки перспективної команди рідного міста. Завдяки цим людям у нас немає проблеми з виїздом на змагання, у хлопців уперше за всі роки з’явилася хороша форма.

- Початок чемпіонату був для вашої команди не надто вдалим. Від маріупольського “Іллічівця” “Динамо” відставало на п’ять очок...

- Зимовий період нам завжди дається важко, після маленького басейну ми повільно набираємо оберти. У Львові тренуються практично тільки юнаки. Два львівських гравця вдосконалюють майстерність у Харкові, і приєднуються до команди лише під час ігор. Так само, як і легіонери, наші Мартіни — Пус та Мравік, які грають відповідно за збірні Словенії та Словаччини, а також наш ветеран Дмитро Лавришинець, який живе у Франції, але допомагає перемагати і нам. Легіонери також грають не за зарплату. Спонсори лишень оплачують їм дорогу.

В заключних турах львівське “Динамо” нагадувало потужну машину, яка все зносить на своєму шляху. Останній тур проходив у Львові. Ми уже стали чемпіонами, незалежно від того, як закінчилася б завершальна гра з “Іллічівцем”. Та я страшенно хвилювався. “Нам потрібна лише перемога, - переконував я хлопців. - Дивіться, скільки людей прийшло на трибуни! Домашня поразка — це буде ніщо інше як ганьба!” Та хлопці сказали, щоб я заспокоївся і подивився, в яких кондиціях вони перебувають, і що їм вдається практично усе. А потім вони просто змели суперника зі свого шляху — 12:4! Тобто ми показали своїм уболівальникам, що у Львові водного пола ще ніхто не відміняв.

А ще десять років тому ми грали лише на одному бажанні. Тренувалися без води: грали у футбол чи баскетбол, а потім приїздили на змагання і ставали віце-чемпіонами країни з водного пола. Наш динамівський басейн був на ремонті, про басейн СКА тоді уже встигли усі забути, у “Політехніку” були свої проблеми. У місті не функціонував жодний басейн! Я уже серйозно думав про те, що слід завершувати цю ватерпольну епопею, та друзі переконували потерпіти. Усі вони вірили, що ми пройдемо цю мертву точку, і у Львові почнуть відкриватися басейни. Так і сталося. Хоча моя мрія — тренувати у рідному “динамівському” басейні на Стуса — так і не здійснилася. Уже 20 років я працюю головним тренером, і щоразу перед початком сезону мені обіцяють: ось скоро прийде черга і цього басейну. Ці обіцянки так і не матеріалізувалися. А шкода, адже відкритий басейн у центрі міста — три в одному: 50-метровий велетень, з мілкою ванною для дітей і стрибковий басейн плюс територія 3,5 га — став би чудовою рекреаційною зону для усіх львів’ян. Це могло бути найкращим місцем для навчання дітей плавати.

- А коли львівські ватерполісти зможуть боротися за перемогу без легіонерів?

- З нового сезону легіонерів уже не запрошуватимемо. Ми хочемо зліпити суто львівську команду. Можливо, на початках це відіб’ється на результатах. Попри все, молодь у нас талановита — львів’яни є чемпіонами країни майже у всіх вікових групах. Хлопців, які у 2012 році виграли юнацький чемпіонат України, тренує гравець команди майстрів Віктор Момот. Тоді він так і не встиг відсвяткувати перемогу своїх дітей, оскільки змушений був приїхати до Харкова на тур... Якщо ми не підключатимемо молодь, ми просто втратимо її. Звичайно, ідеальний варіант — це утримувати дві команди. Це насправді не так вже і дорого — 140 тисяч на рік разом з усіма виїздами. Сьогодні у нас найдовша в Україні лава запасних і найперспективніша молодь. Справа за малим — басейном і водою. Щоб зліпити професійну команду, потрібно тренуватися 12 разів на тиждень. Ми ж працюємо удвічі менше. Щоб збільшити навантаження, необхідно організувати гравцям хороше харчування і можливість швидко доїхати з басейну додому на відпочинок і знову на тренування. Деколи ми змушені проводити друге тренування. Однак хлопці довго так не витримують.

У нас ще є потужна ветеранська команда. У середу діти приходять потренуватися разом із “старими”. Для ветеранів це величезне задоволення пограти разом із молоддю, а дітям це корисно, для них протистояння іменитим ветеранам на вагу золота.

- Практично у кожному ігровому виді спорту існує аксіома: воротар — це 50% успіху...

- У нас є хороший хлопчик Олег Раврик, на якого ми покладали великі надії. Та все ж довелося у харківського “Політеху” взяти в оренду Дениса Волончука (торік ворота у нас захищав білорус Михайло Єзерський): щоб боротися за чемпіонство, у рамці воріт повинен стояти профі. Воротар у нас є проблемою №1 уже багато років. Ви кажете, що вони повинні тренуватися окремо, за спеціальною програмою? Коли у 1987 році я завершив кар’єру і став у “Динамо” відповідати за воротарів, у нас була своя невеличка воротарська команда, і так — ми тренувалися окремо. Але тоді команда переживала свій зірковий час: у нас був лікар і масажист, тренер-селекціонер і начальник команди, і ще багато персоналу. А тепер у басейні 10х25 м тренується 20 осіб, вода там просто кипить. Для воротарів там немає місця. Немає умов навіть щоб поставити голкіперу техніку... Зате у нас традиційно сильними залишаються середня лінія і захист. А талановитий нападник Мартін Мравік не лише обстрілює ворота суперників, а вчить молодих усім своїм премудростям.

 Джерело: "Високий Замок"

Последнее обновление ( 08.11.2014 )